Про УКРЛІТ.ORG

Божки

C. 30
Скачати текст твору: txt (941 КБ) pdf (600 КБ)

Calibri

-A A A+

Ось помовчав. Всі знали, що сказане ним досі було немов передмова до того, що він мав далі сказати. Знали навіть, що саме він скаже, знали, що не варто було повторяти всім відоме, але почувалось, що воно мусить бути сказане іменно Соромцем, іменно в зв’язку з попереднім, від чого вийде цільна картина.

Але, на диво, Соромець те головне оповів дуже коротко, ще з більшим виразом сонливости та мертвости. Виклав просто факт знущання Никодима над Маньою, сестрою Антошки. Робітництво дуже обурене, і це знущання єсть немов та крапля, яка переповнила чашу. Страйк неминучий. Одне одного агітують, запалюють. Навіть старі робітники виявляють нахил вступити до боротьби з "Шакалом", як звуть Никодима. Організація, коли хоче мати вплив серед робітників, мусить стати на чолі забастовки.

— А Никидима вб’ють! — несподівано (може, навіть для себе) додав Ось. — Він носить на грудях стальну сітку, але то йому не поможе.

І, подумавши ще трохи, так само несподівано проговорив:

— Я скінчив.

І тільки тепер узяв стілець і сів. Вій був такий блідий, що на випнутих і гострих, як підборіддях, вилицях його виразно виступали розбризкані плями ластовиння. Під рудим, жорстким волоссям на молочно-білому лобі вохко блищав піт.

Слово забрав зараз же Гомункулюс. Всі знали, що за Соромцем він повинен говорити, і тому ніхто й не попережав його. Він з вигляду цілком спокійно віднісся до докладу. Немов не знаючи про те, оскільки ця справа важна для всіх як пункт, на котрому стрічаються два світогляди, він докладно й холоднокровно почав обмірковувати: чи може організація взяти на себе цей страйк. Виходило, що ні. Насамперед ні в професіональному загальному союзові, ні в організації не було в даний момент стільки грошевої сили, щоб можна було з певністю на перемогу приступати до боротьби. Крім того — мотив самого страйку, привод був невизначний.

Тут стало дуже тихо. Ріна закинула голову назад і стала дивитись у стелю. Юрію видно було її повну теплу шию.

Так, мотив невизначний. Треба згодитись з тим, що це подія швидче морального характеру, а не економічного чи політичного, які грають завжди найактивнішу ролю в виступах пролетаріату. Робітництво не може братись за моральне виховання своїх хазяїв. Никодим може бути садистом, дегенератом, але то мало обходить робітників. Значнішу ролю грає економичне становище працьовників на його фабриці. Треба розглядати питання тільки з цього погляду. Які-небудь гартованці можуть роздивлятись з погляду якоїсь там пролетарської моралі, але серйозна політична організація мусить діло робити!

Гомункулюс сів і, зараз же взявши з столу в руки книжку, почав її пильно передивлятись. Це був якийсь твір по педагогиці.

Слово було за Ріною. Вона, так само, як і Гомункулюс, спокійно й діловито почала приводити свої докази, котрі зводились до того, що робітництво, як будівчничий елемент нового цілого світу, мусить не тільки на економичні чи політичні явища реаґувати, не тільки в цім напрямі перебудовувати, а в усіх. Бо це випливає з логіки річей: коли йде перебудова підвалин, мусять перебудовуватись і "надбудови".

Але говорилось це якось так для Ріни незвично-сухо, що навіть Гомункулюс з захованим здивованням поглядав на неї.

Одначе Юрій не дивувався, — це, власне, й був найпоганчий знак.

Заговорив і Степун. Він прінціпіяльно був однодумцем Гомункулюса. Ці нові вигадки якихсь там шукань пролетарської етики, естетики тільки ослабляли сили, які треба було всі концентрувати на певних пунктах. Але тепер він балакав лагідно, миролюбиво, стараючись зм’ягчити те негативне рішення, яке, він знав, винесе організація. Степун згожувався, що протестувати треба, але як? Не так, у кожнім разі, щоб тим протестом розбити собі лоба. Він також, як і Гомункулюс і Ріна, не торкався факту знущання над Маньою, — з пошани й жалю до Соромця.

Кручений нетерпеливився і пропонував просто голосувати. Погляди сторін відомі, відношення склалось уже давно, чого там якісь дебати розводити!

Справа, власне, залежала від Юрія, на чий бік він стане. Всі це вже спочатку бачили і часом подивлялись на Микульського, допитливо й цікаво. Але він сидів з тупо зтомленим лицем, і нічого не можна було по йому вгадати.

— Розуміється, голосувати! — підтвердила Ріна. Вона була певна, що справа виграна її стороною. Цьому поміг випадок, відсутність двох прихильників Гомункулюса. Але коли б вони й були, справа не змінилась би: чи з згодою, чи без згоди організації страйк мусів вибухнути.

І раптом Юрій підняв руку п р о т и забастовки. Голос предсідателя Степуна переважив, і справа несподівано провалилась.

— Хм! — сказала Ріна, подивившись довгим поглядом на Юрія. — Ну, добре.

— В такому разі я повинен заявити товаришам, — зараз же підвівся Соромець з кам’яним і байдужим лицем, — що страйк все одно буде. Його бере на себе группа людей. І одповідає за його.

— А ця группа знає, що вона бере на себе? — жорстко проговорив у книгу Гомункулюс.

— Знає!

Гомункулюс зітхнув, поклав книжку на стіл і сказав:

В. Винниченко. Твори. Том осмий. Київ - Відень, 1919
 
 
вгору