* * *

У атомну війну повірити не можна.
Чому ж мені так боляче-тривожно?
Чому ввижається слизька, одна-єдина
Льодина в морі і — на ній людина?
Жахлива самота — ані душі довкола.
Зола на всій землі давно вже прохолола.
Рябіє струп’ями розтоплене каміння —
Німі надгробочки одвічного творіння
Мільярднорукого розумного труда.
А на крижині мати молода —
Ні мужа, ні дітей не вигляда.