* * *

Іду по трав’янистих килимах.
Була в натхненні ткаля-майстериця.
Ось виткана із соняхів жар-птиця,
Який манливий крил її розмах!
А там — ромену золотава квітка,
Та біла — для вінчальної фати;
Комусь на щастя — з лілії підківка
Між рутою…
Промінчик з висоти,
Іще не затканий в основу конопляну,
Тонкою ниткою над кроснами ґуля.
І крик душі — довкіл, куди не гляну:
Яка прекрасна матінка-земля!