О, панно Інно, панно Інно!
    Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
        Дитинно, злотоцінно.
    Любив? — Давно. Цвіли луги…
О, панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
        Сніги, сніги, сніги…

Я Ваші очі пам’ятаю,
    Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
        Я Вам чужий — я знаю.
    А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. — Я ридаю.
        Сестра чи Ви? — Любив…

1915