Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна!

    Сизокрилими голубками
    У куточках на вустах
    Їй спурхнуло щось усмішками —
    Й потонуло у душі…

Наливалися жита. — Я сказав їй: золота!

    Гнівно брівоньки зламалися.
    Одвернулася. Пішла.
    Тільки довго оглядалася —
    Мовби кликала: іди!

Почали тумани йти. — Я сказав: не любиш ти!

    Стала. Глянула. Промовила.
    От і осінь вже прийшла.
    Так любить? — кажи. Ти швидше ж бо! —
    Блиснув сміх їй, мов кинджал…

Зажуривсь під снігом гай. — Я сказав їй: що ж… прощай!

    Враз сердечним теплим сяєвом
    Щось їй бризнуло з очей…
    Сизокрилою голубкою
    На моїх вона вустах!

1917