Він не знав, довго спав чи, може, тільки одну секунду, як раптом відчув, що його хтось штовхає. Підняв голову і здивовано закліпав очима: перед ним стояла хазяйська донька.

— Іди. Тато кличуть… — сказала вона і відвернулася. В Тимка похололо під ложечкою.

— Це не по якому ділу?

Дівчина не відповіла і, гордо закинувши назад голову, пішла до хати. "Може, відносно сватання?" — лізли веселі думки в Тимкову голову, коли він крокував подвір’ям слід в слід за дівчиною, промацуючи поглядом її смуглу, в блискучих кільцях волосся, шию. В сінях він ущипнув її за бік, вона відштовхнула його так гнівно і так сильно, що він поточився, раптово відкрила перед ним хатні двері.

— Здрастуйте! — з ходу прокукурікав Тимко, зупинившись біля мисника. Батько,, що сидів спиною до дверей і м’яв у кориті якесь шкураття, повернувся, страшними чорними очищами глянув на Тимка і, не відповівши на його привітання, одвернувся знову, продовжуючи свою роботу. Господиня поралася біля печі, теж не звертаючи уваги на прийшлого. Донька, побрязкуючи намистом, мела косою долівку, складаючи пухкі, в квічастих наволочках подушки у широчезне рядно. "Щось тут дуже смаленим запахло", — усміхнувся про себе Тимко і першим порушив мовчанку:

— Що ви мені, дядьку, сказати хотіли? Дядько ліниво повернув волячою шиєю, спідлоба глянув на Тимка. "Такий якби з-під мосту виглянув, то не тільки б гроші, а й голову з картузом забрав би у нещасного подорожнього", — подумав Тимко.

— Значить, вам, блудяги, мало того, що ви мене з хати під чисте небо викурюєте, так ви ще й на крадіжку пішли?

Чорна борода його загрозливо заворушилася, із волохатих, сильних, голих по лікоть рук краплями стікала вода.

— На яку крадіжку? — здивувався Тимко, потискуючи плечима.

— Ніби не знаєш? А бочонок з медом хто вкрав? Тимко зодяг картуз, крутнувся до дверей. Дівчина кинулась йому навперейми. Він відштовхнув її і вискочив надвір. В двадцять стрибків опинився біля воза, схопив сонного Охріма за петельки, рвонув на себе; той махнув головою, витріщив очі.

— Де мед? — коротко запитав Тимко.

Охрім витер рукавом сонну слинку, закліпав віями:

— Який мед?

Не випускаючи Охріма з рук і не даючи йому встати, Тимко поволік злодія до хліва. З хати вибіг розпатланий господар, кричав, розмахуючи руками:

— Пусти! Що ти робиш? Пусти!

Але Тимко не чув того крику, волочив Охріма далі, тяжко сапаючи, лице його було озвірілим і страшним. За господарем вискочила донька, підбігши, схопила парубка за рукав, але Тимко так глянув на неї, що вона відсахнулася, як від вогню. Прискочили заспані троянівці і з криком: "Чи ви не показалися?!" —стали розтягати їх. Тимко водив безтямними очима навколо себе, крутився, як в’юн, намагаючись вирватися із дужих дядьківських рук. Охрім стояв, злісно посміхаючись, витирав долонею розбиту губу.

— Чого пристали, дурні? — деренькотів він зляканим голосом. — Ну, знайшов бочонок меду, поласував трішки.

Він пішов у хлів і приніс звідти загорнутий у солому і різне тряп’я бочонок, видимо, вже підготовлений для перевезення до Троянівки. Господар взяв бочонок і перед тим, як іти в хату, сказав таким голосом, ніби вибачався перед Охрімом:

— Ще якби хоч попросив, а то… — і, не договоривши, поплентався до хати.

Троянчани теж розійшлися до свого діла, але не дивилися один одному у вічі і не розмовляли між со-. бою.

Увечері, коли навантажені вози рушили в дорогу, хутірська красуня догнала Тимка аж за цариною, сунула йому в руки щось тверде, замотане в чистеньку ганчірку, опустивши очі, сказала:

— Чи ще приїдеш?

— Не знаю. Як пришлють, то приїду. У неї ревниво блиснули очі:

— До своєї селючки рвешся?

— А хоч би й так…

Вона круто повернулася і, опустивши голову, пішла в хутір. Тимко теж побіг наздоганяти свою підводу. Наздогнавши її, озирнувся. Степова красуня стояла на дорозі із якоюсь хутірською дівчиною і щось говорила з нею. Потім вони обидві обернулися, глянули Тимкові вслід, голосно засміялися і повагом пішли до хутора. І потім, скільки Тимко не озирався назад, ні одна з них не подивилася в його бік. Вони розмовляли про щось своє, хутірське, яке їм було діло до приблудного парубка, що приїхав руйнувати їхні хати? "От і зрозумій. цих дівчат, — гірко думав Тимко. — То листочком припала, то бурлить, немов вода. Напевно, вони тільки для того й народжені на світ божий, щоб свій характер паскудний показувати".

Тимко розгорнув ганчірку: в ній лежала грудка іскристого меду. Він лизнув її язиком і замружився від солодкої розкоші. "Точно, як Орисині губи, солодкі", — подумав він і враз відчув, як під серцем ворухнулася дрімаюча туга і боляче вкусила його, і він тяжко зітхнув і зупинився на хвильку посеред шляху, щоб згорнути цигарку.

Пізно вночі останнім із хутора виїхав Гнат Рева. Він їхав трохи п’яненький, бо його підпоїли хуторяни в надії, щоб декого з них переселив пізніше: часом зупинявся біля розібраних хат і довго дивився на чорні купи сухих парок, що валялися на подвір’ях. Світло в хатах уже погасло, і весь хутір поринув у густу темряву теплої весняної ночі. Над хутором залягла тиша, тільки десь далеко у степу, чути було, погуркував трактор. "Передам у зведенні, що половину хутора вже переселив, а завтра нажму, щоб і останніх перевезти", — вирішив Гнат і, стьобнувши коня, поскакав сонним хутором.