Задуманий вітер над городом віє,
Ідуть перехожі невпинним прибоєм,
І я поміж ними йду, повний тобою,
горять ліхтарі, мов шепочуть:
«Маріє!..»

І солодко серце стискає і мліє,
мов сон мені дивний, невиданий сниться…
І хочеться в небо злетіти, мов птиця,
де блимають зорі далекі:
«Маріє!..»

І пісня в душі наростає і спіє,
мов вирватись хоче нестримно на волю…
Весна вже прийшла, та дерева ще голі,
й гілля наді мною шепоче:
«Маріє!..»

Десь море на півдні шумить і синіє,
там даль не така, як у нас, на Вкраїні,
Стоять кипариси, стрункі і незмінні,
і хвилі під ними шепочуть:
«Маріє!..»

Іду, поспішає, мов крилами мріє
зоря, перед мене в простори щасливі…
А губи шепочуть в блаженнім пориві
для мене єдинеє ім’я:
«Маріє!..»!

1931