ПІ́ВДЕНЬ¹, дня, ч. Те саме, що по́лудень

1. — Тільки той, хто не був на сватанні, той не був п’яний, а то всі лоском лежали аж до другого півдня (Кв.-Осн., II, 1956, 208); Південь, спека не спада. Розбрехалася череда (Нех., Ми живемо.., 1960, 105).

ПІ́ВДЕНЬ², дня, ч. 1. Одна з чотирьох сторін світу; протилежне північ. На півночі і на сході наша країна має переважно морські кордони, а на заході і на півдні — сухопутні (Фіз. геогр., 7, 1957, 8); // Напрямок, бік, протилежні півночі. Задніпрянські узгір’я легко піднімаються на південь і кінчаються доволі високою горою над самим берегом (Н.-Лев., II, 1956, 384); Учора із півдня ти [море] хвилі котило, сьогодні ж зі сходу — чи звичка чудна? (Тич., II, 1957, 213); // Частина материка, країни і т. ін., розташована в напрямку, протилежному півночі. На півдні Бессарабії, од бистрого Прута, по лівім боці Дунаю аж ген до моря стояло на чатах військо (Коцюб., І, 1955, 335); На самому крайньому півдні новобугівських полів.. протікає невеличка.. річечка (Стельмах, II, 1962, 299).

2. Місцевість, край з теплим кліматом. Спочинок і пробування на півдні зміцнило мене трохи і я тепер далеко бадьоріший (Коцюб., III, 1956, 369); Там, на півдні, квіти над тобою нахилили грона запашні, а у нас, у срібному завої, білий грудень бродить в тумані (Сос., ІІ, 1958, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 379.

Південь, дня́, м.

1) Полдень. Рідня до півдня, а як сонце зайде, сам чорт нікого не знайде. Ном. № 9340. О півдні. Въ полдень. Рудч. Ск. і. 142.

2) Югъ. Приходить на південь, аж там стоїть золоте кресло, де оддихає сонце. Чуб. І. 6.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 156.

пі́вдень = по́лудень — середина дня, що відповідає дванадцятій го­дині; цей момент доби здавна вва­жали критичним, переходовим, тобто небезпечним часом, бо «в полуднє Бог спочиває в золотій кроваті», з чого користується не­чиста сила: «Не все чортам опівно­чі ходить, ходять вони і опівдні»; натяк на по́лудниць — небезпечних духів південного часу, можна знайти в «Поученні» Володимира Мономаха. Рідня до півдня, а як сонце зайде, сам чорт нікого не знайде (М. Номис); А вже сонце по полудні, дівчини не серце нудне (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 451.