ВО́ЗДУХ, а, ч. Покривало для церковного посуду з причастям. Я вже гаптувала і ризи, і воздухи (Тулуб, Людолови, І, 1957, 330).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 724.

Воздух, ху, м.

1) = Повітря. Се вже ми як той німець, що на шаєчку воздух вішає. Ном. № 9926.

2) Воздухъ (церк. утв.). Ном. № 14182. Ум. воздушок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 248.

во́зду́х — покривало на святі да­ри, тобто для церковного посуду з причастям: здавна піднесення свя­щеником воздуху, тобто відкри­вання святих дарів, служило по­чатком найважливішої частини служби Божої, так званої євхаристійної молитви. Ксьондз вичисляв далі: — Воздухи — як шмати. Сорочка на престолі — мов у смолі ку­пана. Ризи — сором убрати на себе (Г. Хоткевич).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 110.