Видно, що єфреміти про дні перші й літа вічні з Давидом не міркували, а з апостолами не думали про суботу. Не спало їм на думку здогадатися, що всяка трава на третій день, а день спочатку сотворений. Тут у всьому гавань… Субота день її і сонце силу, рішення й шабаш усьому надає. А більш правдиво сказати: зіниця сонця — маленьке, вміщене у сонці сонечко.

У цій найсвітлішій із всіх своїх чертогів палаті, відпочиваючи, прекрасний наш Йосиф (прикладатель) до фігурної своєї системи, до очей світу, що сходять і заходять сонцем, до проростаючої і в’янучої трави, всякої плоті світло, сенс і смак прикладає, оновлюючи вигляд фігур і сам на всяку свою похвалу прикладаючи. Треба лиш із цієї твердості його викликати, обрізати йому волосожарні промені, зняти світло, що його огортає, і все лахміття відіслати на захід. Тоді залишиться й вознесеться Господь єдиний. "Ліг, спочив…" "Спочив у день сьомий".

Розділ 12-й

ПРО АВРААМОВУ ЖЕРТВУ

Багата ця й чудова фігура сонце є ситою жертвою Богові. Сім субот, сім корів, убогість наша, а жир Божий. Наш голодний вечір, а його ранок ситий. Жир є те ж саме, що у Захаріїних лампадах єлей: і освічує, і насичує. Оцю-то "візьми мені телицю трилітню", — велить Бог Авраамові. Він, піднявши жертву в розум начала і розділивши фігуру на тінь і істину, бачить, що сонце є не що інше як піч, яка димить запашним нетління димом[††]. Тоді сонце, показавши того, кого собою утворює, впало, наче шкаралупа, на захід свій[‡‡], а Авраам здивувався, побачивши, що на місце відділеної тліні прийшли нові думки, думки вічні. "Хай птахи розмножаться на землі". Тут він почув оту горлицю. "Голос горлиці чути в землі нашій".

Побачив із ковчега голубку, що дивилася поверх потопних вод, і сказано йому, що це зачате в його серці вічності зерно перетвориться на тлінь поганських фігур, пожерте ними, і всякий розтопче як підле, та що цим переважаючим поганам він сам дасть суд і рішення і що це насіння наслідить усю їхню землю, запозичивши від несмачного єгипетського Нілу все для Євфратового плодоношення. Від цих корів пропонує найдорожчим своїм гостям масло, і молоко, і теля одне. Лиш один є у всіх цих чистих Божих телиць син, та завжди молодий і прекрасний. "Спочив у день сьомий".

Розділ 13-й

ПРО СІМ ХЛІБИН

Сюди дивляться і сім хлібин. Одну із цих хлібин їдять два подорожні: Лука і славний поглядом Клеопа, але на шляху суботньому; субота — це і шлях, і смак і подорожнім, і хлібам. Хто ж переламав їм цю твердішу від усякого каменя хлібину?.. Ось хто!

Хто зробив бенкет семи днів, відкрив загадку у день сьомий, попалив стодоли й колосся філістимські, заніс на гору міські ворота, розтерзав лева, спав і встав зі сну свого?.. Вже сонце сідало, нічого було залізом стригти й обрізувати. "Залізо не зійде…" Залишилась лиш зіниця сонця. Сонечко… Тут розкриття загадки. Самсон означає "сонечко". "Їм відкрилися очі…" Преблаженне сонечко спочиває у день сьомий, встає у третій, палить усю тлінь, руйнує іноплемінні стіни, відчиняє гроби, відкриває очі, ламає хліби, насичує весь свій почесний народ смаком вічності. "Очі всіх на тебе уповають, і ти даєш їм поживу в добрий час".

Уся ця родина, що має богообразні очі, від останнього апостола до Адама, говорить з Йовом: "Очі твої на мені, і до того ж мене немає"[§§].

Кількість тих, хто їсть ці хлібини, 4000 або 5000. Тому, що вся сила Господня виходить із Єгипту за 430 років і у цій сумі міститься 7, а седмиць седмиця становить 40, 400 або 4000 з лишком. Потім написано: "Як 4000", "Як 5000…" І часто згадується четвертий і сьомий рід; "У четвертому роді повернуться". А як вони є віце-фігурою[***] седмиці, так усього і кожного з них стосується оце: "Шість разів від бід порятує тебе, на сьомий же не торкнеться тебе зло". Тобто: наситить зранку, помножить і прикладе пшеницю, вино і єлей. І додає Йову сім синів і три дочки: "Касію, Рігдостатку й День. "Спочив у день сьомий".

Розділ 14-й

ПРО ПЛАЩАНИЦЮ, СПУЩЕНУ ПЕТРОВІ

Ця світла седмиця є широкий килим, що вміщує всіх чотириногих, і птахів, і риб, і гадів, і плоди дерев і трав. Все у ній, а саме вона сотворена спочатку. Цей небесний килим спустив: "Простягаючи небо, як шкіру". А коли килим, то й стіл, і дім на сім стовпів, і пропозиція хлібин. І ледве чи над цією скатертиною бенкетує у "Діях" в полудень Петро у світлиці, піднявши всі за Авраамом вгору начала. "Заколи і їж". Там, похваляючись, їсть і Павло: "Маємо ж вівтар…" Там причащаються і всі, йому посвячені. "Вп’ються від жиру дому твого…" "Пили ж і впилися з ним".

І ми можемо сказати: "Маємо вівтар". Та ніхто не поганий, кого Бог для себе освятив. Хай мовчить тут усяка плоть! Хай заколеться! Боже це тіло, а ця тлінна шкіра й вигляд є фігурною завісою храму, де вічний спочиває. "Це кров моя… Моя… (над цим слівцем emphasis — наголос) моя, Божа, не людська".