Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь…
     Доле, де ти! Доле, де ти?
     Нема ніякої,
     Коли доброї жаль, боже,
     То дай злої, злої!
     Не дай спати ходячому,
     Серцем замирати
     І гнилою колодою
     По світу валятись.
     А дай жити, серцем жити
     І людей любити,
     А коли ні… то проклинать
     І світ запалити!
     Страшно впасти у кайдани,
     Умирать в неволі,
     А ще гірше — спати, спати
     І спати на волі,
     І заснути навік-віки,
     І сліду не кинуть
     Ніякого, однаково,
     Чи жив, чи загинув!
     Доле, де ти, доле, де ти?
     Нема ніякої!
     Коли доброї жаль, боже,
     То дай злої! злої!

21 декабря 1845,
Вьюнища