Искреннему моему Якову де Бальмену

Кто даст главе моей воду,
И очесем моим источник слез,
И плачуся и день и нощь,
                  о побиенных…
          Иеремии глава 9, стих 1

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
       Споконвіку Прометея
       Там орел карає,
       Що день божий добрі ребра
       Й серце розбиває.
       Розбиває, та не вип’є
       Живущої крові —
       Воно знову оживає
       І сміється знову.
       Не вмирає душа наша,
       Не вмирає воля.
       І неситий не виоре
       На дні моря поле.
       Не скує душі живої
       І слова живого.
       Не понесе слави бога,
       Великого бога.

Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати згнущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
       Коли вона прокинеться?
       Коли одпочити
       Ляжеш, боже, утомлений?
       І нам даси жити!
       Ми віруєм твоїй силі
       І духу живому.
       Встане правда! встане воля!
       І тобі одному
       Помоляться всі язики
       Вовіки і віки.
       А поки що течуть ріки,
       Кровавії ріки!

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайне серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
              Слава.
     І вам слава, сині гори,
     Кригою окуті.
     І вам, лицарі великі,
     Богом не забуті.
     Борітеся — поборете,
     Вам бог помагає!
     За вас правда, за вас сила
     І воля святая!
Чурек і сакля — все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм божії глаголи!..
І од глибо[ко]ї тюрми
Та до високого престола —
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом би нам
Платить за сонце не повинні!
Та й тілько ж то! Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як не те —
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! У нас
Святую Біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі.
Об бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться!.. В нас дери,
       Дери та дай,
       І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!
У нас! чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей… не негрів… а таких
Таки хрещених… но простих.
Ми не гішпани; крий нас, боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!..
       По закону апостола
       Ви любите брата!
       Суєслови, лицеміри,
       Господом прокляті.
       Ви любите на братові
       Шкуру, а не душу!
       Та й лупите по закону
       Дочці на кожушок,
       Байстрюкові на придане,
       Жінці на патинки.
       Собі ж на те, що не знають
       Ні діти, ні жінка!

     За кого ж ти розіп’явся,
     Христе, сине божий?
     За нас, добрих, чи за слово
     Істини… чи, може,
     Щоб ми з тебе насміялись?
     Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед обра[зо]м твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!
     Просвітились! та ще й хочем
     Других просвітити,
     Сонце правди показати
     Сліпим, бачиш, дітям!..
     Все покажем! тілько дайте
     Себе в руки взяти.
     Як і тюрми муровати,
     Кайдани кувати,
     Як і носить!.. і як плести
     Кнути узловаті —
     Всьому навчим; тілько дайте
     Свої сині гори
     Остатнії… бо вже взяли
     І поле і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.
     А поки що мої думи,
     Моє люте горе
     Сіятиму — нехай ростуть
     Та з вітром говорять.
     Вітер тихий з України
     Понесе з росою
     Мої думи аж до тебе!..
     Братньою сльозою
     Ти їх, друже, привітаєш,
     Тихо прочитаєш…
     І могили, степи, море,
     І мене згадаєш.

18 ноября 1845,
в Переяславі