Йонаш почав помітно хвилюватися. Вислухавши терпеливо до кінця мову сотника, лісничий зауважив:

— А все таки ваші, пане сотнику, твердження не відповідають дійсності.

Сотник витягає шию, виставивши вперед праве ухо. — Так. — продовжує Йонаш. — Повстання готується і то на скоро. Воно розпічнеться на гуцульське Різдво. Про це мусите негайно повідомити центральну владу.

— Ха-ха-ха, хо-хо-хо! Тон ваш, пане лісничий, набірає шорсткості. На Різдво, кажете? Сьогодні? Це тоді, коли я з паном Цоканом гоститиму в його батьків? Ще може скажете, що Цокан одночасно зо мною керуватиме тим повстанням. Ха-ха-ха! Ні, ні-ні! Я, пане лісничий, дуже зобовязаний вам за ваші турботи, але…

— Пане сотнику! — зривається Йонаш. — Ви не орієнтуєтеся в справах! Ви стоїте далеко від дійсності. Завтра починається повстання! Ним кермуватимуть Цокани! А як ваш заступник призначений комендантом Ясіня на ваше місце. Доношу вам це і домагаюся від вас негайного повідомленя влади й зроблення відповідних заходів у справі оборони, а рівночасно з натиском домагаюся арешту Дмитра Цокана!

Він почервонів. Очі заблищали. Сотник, закусивши губу стримував себе, як міг. Він намагався заховати поставу джентельмена до кінця.

— Даремно, пане лісничий, зволите хвилюватися. Я е комендантом залоги й за все сам відповідаю. Вношу пропозицію, подати ваші міркування центральній владі вами особисто, а рівно ж запропонувати їй ваші послуги на посаду коменданта Ясіня. Я охоче переступлю вам мої обовязки й місце Ну, а тепер до побачення Надіюся, що все буде гаразд Одночасно подбаю про те, щоб ваші пророкування не стали дійсністю.

Йонаш остаточно схвильований. Він тремтить, от-от не витримає, вибухне й засипле коменданта своїм гнівом. Не помітивши поданої комендантом руки, він швидко виривається в двері, накидає кожуха й через пару хвилин балабончики сповістили його відїзд.

Сотник Шульман, ображений до глибини душі неможливим поводженням Йонаша, обурений, не ходив, а гасав по кімнаті. Він не розуміє, як мадяр може себе так поводити. Він ще покаже тій погані, хто він такий і ніколи не дозволить всякому лісничому втручатися в військові справи. Він ще викличе його перед суд чести за образу мадярського старшини. — Дивися, хам! Бач, яка морда Бє в голову якусь нісенітницю, злий на Цокана за свою зідіотілу дочку й думає, що це вже підстава для того, щоб робити мені скандали. Ні! Він тут мусить рішуче виступити Він не яка-небудь ганчірка, він аристократ і старшина Він мусить зараз жадати від лісничого сатисфакції. І комендант підходить до телефону, бере слухавку, дзвонить,

— Гальо, гальо! — Телефон мовчить. — Гальо! — кричить комендант і нервово шарпає апарат. Але невинний механізм заскреготав і знов мовчить далі.

— Гальо! Що там? Сучі сини, капустяні голови, подубіли? Гальо!.. — ні одного згуку. — Гальо! Гальо! Гальо! Тут комендант, сотник Артур Шульман! Що там, заніміли?! — репетує, мов навіжений, сотник, але апарат зовсім на те не реагує. — Що за чорт? Скандал! Вічно оте попсуття. Ех, живеш у тій чортячий норі й хай тут земля провалиться, ніяка холера не буде про це знати. Браш, Браш! Де ти заліз, мордо, корово обдріпана! — репетує на свого джуру сотник.

З вузеньких дверей сусідної темної й холодної кімнатки, що сполучувала сотникове мешкання з кухнею, в напів відхилені двері, висунулася надута, червона ипка Браша.

Шульман підбігає до нього, пхає ногою двері, хватає Браша за чуба й витаскує його на середину кімнати. — Що за чортяка тобі в пельку, моду собі завів показувати тільки з-за дверей свою огидлу пику. Сюди, йолупе, маєш виходити! Сюди! Розумієш? Маєш вийти аж до мене, стати віддалі трьох кроків, стулити копита й слухати. Капуєш?

— Так є, пане сотнику! — випинає черево Браш.

— Струнко! — командує Шульман. — Копита, копита, осле! Ноги твої дійсно ідеальна гидота Хто повставляв тобі такі кривуляки?

— Не можу знати, пане сотнику!

— А знаєш, що ти повинен знати?

— Ні. Не знаю, пане сотнику!

— А що, коли б тебе поставили в коноплі Розумієш?

— Так є, пане сотнику.

— То ти міг би бути розкішним страхопудом. Гудзиків нема, пояс розлізся. Носа втри… Стій, не тепер. Скомандую вільно. Так слухай. Негайно мені біжи до старшинського клюбу…

— Так є, пане сотнику!

Ну. Там ти зустрінеш панів старшин Шровбу і Водічку. Біжи й скажи їм, щоб вони в десять годин вечора були в мене. Та скажи обовязково. Стій. А коли б їх не було у головній залі, запитай у кельнера. Вони звичайно в тій маленькій кімнатці грають в карти. А коли б їх там не було, гони до панночок Крайзрів. Знаєш, де вони живуть? Ні. Ну, розуміється. Коло сільської хати, за мостом. Але вони можуть і у Крайзрів не бути. Сьогодні субота й їх може чорт зна куди занести… Так ти забіжи до Боршіїв, до Бабчинського, до Яруса, словом, до самого люципера, але мусиш їх знайти. Розумієш? Ніякого чорта ти не розумієш Бачу по пиці. А тепер кругом марш Але раз-два

Браш після такої парні бомбою вилетів на вулицю, а задоволений, що зігнав злість, сотник Шульман вигідно вмощується у глибокому фотелі й закурює.