Коли я умру, замість мене
залишиться рана…
Ліна Костенко

Коли я умру, замість мене
                           залишаться діти,
і турботи щоденні, нові і старі;
коли я умру, замість мене
                       залишаться квіти,
і степи України й висока вода
                               на Дніпрі…

Коли я умру, хай поплачуть,
                     бо так вже ведеться,
вип’ють чарку печалі і знову
                           до праці ідуть;
може, я не умер, а спинилося
                           втомлене серце,
щоб в землі стать землею
       і землю нарешті збагнуть…

29 червня 1973 р.