Один гусарин виглянув у вікно й вглядів у дворі здорове стадо гусей.

— Яка в вас сила гусей! їй-богу, півдвора! — крикнув гусарин на всю хату. — Я ще ніде не бачив так багато гусей! Ото була б добра печеня!

"Так воно й є! — подумала Онися. — Це вона навезла оцієї голодної галичі на мої гуси; мабуть, вони за це дорогою розмовляли. Ану, чи й за поросята допоминатиметься?"

— Хвалити бога, цього року в нас гуси добре велись, — піддержав отець Харитін, — та й поросят виплодилось дуже багато.

"Цей дурень сам викаже", — подумала Онися.

— Слава богу, виплодилось багато, та половину вовки вихапали в чагарях, — обізвалась Онися.

— Одначе не всіх вихапали: госпожі благочинній ще зосталось на вечерю, — піддобрювавсь отець Харитін.

— Як я бачу, в вас вовки дуже звичайні, — сказав Казанцев, — коли зоставили й на вечерю; в нас як почнуть хапати, то вже нічогісінько не зоставлять.

— Як же ваші воли та корови? — спитав в отця Харитона один гусарин, щоб сказати будлі-що.

— Слава богу, всі цілі, тільки одна безрога, шута корова забігла десь в Богуславський ліс та й досі не знайшли.

— Чи знайшли, чи й досі там гуляє? — спитала Олеся, поглядаючи скоса на Казанцева з осміхом.

Гострі Онисині очі впіймали те переглядання.

"Вона з мене сміється з своїм паскудним коханцем, — думала Онися. — Потривай же, — насміюся й я з тебе й з твого милого! Казав мені жид кравець, що ти ввечері бігаєш нишком од свого Балабухи на кватирю до свого гусарина. Я ж тебе обнесу на ввесь повіт! Я ж тобі оддячу!"

— Щось я ніяк не нагріюсь, а здається, надворі одлига й не дуже холодно, — говорив один гусарин, бігаючи по хаті та тручи руки.

— І я неначе змерз, — обізвався другий гусарин, бігаючи по хаті.

"Допоминаються по чарці", — подумала Онися.

— Може б, по чарці та по другій, то зараз і нагрієтесь, — обізвався отець Харитін.

— Як по чарці, то й по чарці, — передражнив Казанцев отця Харитона по-українській.

Онися вийшла в кімнату й винесла здорову пляшку горілки й миску пирогів з начинкою. Гусари накинулись на горілку й, без сорому казка, кружляли шинкову Шулимову горілку. Миска з пирогами в одну мить спорожнилась. Кругом стола піднявся клекіт, як за годину перед тим; гусари пили горілку й гвалтували, як передніше мужицька компанія. По хаті пішов свіжий горілчаний дух, одначе Олеся вже не затуляла носа хусточкою й не думала зомлівати.

Гусари розвеселились і почали романсувати з паннами. Їм заманулось потанцювати.

— Чи не можна пак в вас дістати яких-небудь музик? От ми б і потанцювали! — промовив Казанцев. — Шкода, що ми не взяли свого оркестру.

— Де вже в нас дістати музик! Хіба покликати старого старця Шмида з лірою, — промовив отець Харитін.

— От і вигадав людям на сміх, — обізвалась Онися.

Олеся затулилась хусточкою й реготалась. Онися глянула на неї, неначе п’ятака дала.

— А чом же? — обізвався отець Харитін. — Там як утне козачка на лірі, то й музик не треба, — можна гацати й до вечора.

— Ото-то! Дійсно козачка! Це дуже цікаво!

— Це буде щось небачене, дуже ефектне, — сказав Казанцев.

— А покличте справді! Я ще зроду не танцював під ліру.

Отець Харитін послав за Шмидом. Як почув Шмид, що його кличуть до москалів, то вхопив шапку та дав драла аж у Чайки.

Гусари почали танцювати та крутитись з паннами без музик. Онися поглядала на благочинну й просто сміялась їй в вічі.

— Що то в вас за напиток такий, — воно зветься варенухою, чи що? — спитав у отця Харитона Казанцев.

— Та еге ж! — сказав отець Харитін. — Варенухою ж! А ви ніколи не пили? — спитав отець Харитін.

— Зроду не пив! Це, кажуть, щось дуже смачне, — сказав Казанцев.

— О, смачне й міцне, як ударить у голову, то й за ніч не прочумаєшся. Ож зваріть, Онисіє Степанівно, варенухи, — нехай гості покуштують, — сказав отець Харитін.

"Доведеться титарку кликати", подумала Онися.

— Добре, зваримо таки зараз, — сказала вона голосно.

Онися пішла в пекарню, звеліла смажити три гуски й заколоти двоє поросят. Титарка заходилась варити варенуху, та ще й дуже міцну.

Тим часом, як титарка смажила гуси та поросята, на селі скоївся переляк. Люди рознесли по селі, що приїхав становий, наїхала "московська закуція" й буде виправляти недоплат податі. Люди кинулись ховати своє добре: закопували в землю намиста, полотна, рушники, ховали в ожередах свитки та кожухи; декотрі повтікали з села за Рось, в Чайки, й позабирали з собою, що було дорожчого з одежі; бідніші люди погнали проти ночі в Чайки воли, корови та вівці. В селі неначе ждали татарського нападу; всі говорили, що за офіцерами йде з Богуслава цілий полк москалів, що москалі заберуть усе добро, поб’ють посуд, поріжуть і поїдять кури, гуси, свині й спродають товар.

Вже пізненько Онися накрила столи й подала вечерю. Гусари кинулись на гуси та на поросята, як голодні вовки на вівцю; кістки тріщали, гусятина щезала шматок за шматком. Сама Онися поклала половину поросяти перед благочинним, другу — перед благочинною. Олеся уклала в копи увесь здоровий шмат і зоставила сестрам тільки ніжки та хвостик. Гусари, непрохані, самі наливали горілку й пили. Після вечері подали варенуху; гусари спробували, розкуштували, що смачна, й хилили цілими стаканами.