— Дай боже вам побитись, а нам подивитись, — сказав він, не видержавши.

— То це усе ваші жарти, панотче! То це ви пустуєте та не даєте нам спати! Давайте його душити! — крикнули батюшки й паничі.

Паничі впіймали о. Мельхиседека й почали шарпати за сорочку. Благочинний і собі не втерпів: він ухопив Мельхиседека за сорочку й шарпнув так, що в його руках зосталось півсорочки; другі почали й собі сіпати й обскубли панотця так, що на йому зостався тільки комір та нарукавники.

— Отуди ік дідьку! Теперечки я зовсім голий, — сказав Мельхиседек, лапаючи себе за комір, що теліпався на товстій шиї.— Господине! Дайте, будьте ласкаві, стару сорочку, бо на моїй шиї зосталось тільки намисто з коміра, — говорив Мельхиседек, одхиливши двері в кімнату.

Онися встала, полапки знайшла в скрині стару чоловікову сорочку й подала о. Мельхиседекові. О. Мельхиседек убрався й лагодився лягти на постіль, але роздратований старий батюшка налапав Мельхиседека й знов сіпнув за сорочку так, що в його на шиї знов зостався тільки комір. Паничі обскубли решту й рукави.

— Ой господине! дайте ще сорочку, та вже міцнішу, бо знов оті кати пошматкують, — благав о. Мельхиседек через двері.

Онися трохи розсердилась, одначе встала, навпомацки дійшла до скрині, полапки вийняла з скрині стару сорочку й подала Мельхиседекові.

— Так вам і треба, щоб не лякали! — говорила Онися Степанівна. — Але як цю подеруть, то вже більш не дам.

Гості вже більше не зачіпали Мельхиседека.

Тепер вже справді усі потомились. Розмова й жарти якось не клеїлись. Усі незчулись, як позасипали дуже міцним сном. Вже й мерці нікому не то що не показувались під вікнами, — навіть нікому не снились.

Тільки що надворі почало розвиднюватись і в кімнаті заворушились матушки, о. Мельхиседек тихенько встав, налапав кухля з раками, повитягав раки й попідкидав під кожухи двом старим батюшкам, котрі спали як побиті. Надворі почало сіріти. Отець Мельхиседек почав кричати на всю хату й побудив усіх. Старі батюшки ще спали.

— Як сплять! Як святі, а вчора мене набили бебехами, як жиди Гамана, — сказав отець Мельхиседек, показуючи на сивих батюшків. — А доки ви спатимете! Вставайте, а то під вами ще й раки розплодяться, — гукнув отець Мельхиседек над самим вухом одного батюшки.

— Ой, щось щипається! Чорт зна що вигадав! Чого ти, отець Мельхиседек, щипаєшся? — крикнув спросоння другий батюшка.

— Дух святий з нами! Я лежу од вас за версту. Може, вас, панотче, блохи кусають, — сказав Мельхиседек з невинуватістю ягняти.

Старий батюшка знов крикнув і схопився з постелі. В його на нозі висів рак.

— А ба! Я казав, щоб ви не спали так довго, бо під вами заведуться раки, — сказав отець Мельхиседек, потягаючись. — Може, й під цим старим завелись раки. Паничі, а йдіть печерувати раки.

Отець Мельхиседек засунув руку під кожух і справді витяг звідтіль рака. Студенти кинулись і собі печерувати раки й витягли з-під панотця цілих п’ять штук. Старий панотець протер заспані очі, схопився з місця й почав облапувати себе навкруги. Він боявся, щоб раки часом не залізли, куди було не треба лізти.

В хаті піднявся регіт. Студенти ловили на постелі раки й складали на тарілку. Благочинний схопився з постелі й облапував кругом себе руками. Він боявся, чи не завелися часом за ніч і під ним раки. Отець Мельхиседек одхилив двері в кімнату, де покотом лежали матушки, набрав жменю раків і потрусив ними матушок.

— Нате вам, матушки, на снідання павуків! — приказував Мельхиседек, посипаючи матушок зверху.

Матушки спросоння вгляділи маленьких раків, і їм здалось, що то й справді здорові павуки.

— Ой павук! Їй-богу, павук! Ой лишечко! — заверещала Марта, на котру впав один рачок.

Слово "павук" зробило такий вплив, неначе іскра громовини. Матушки разом всі попрокидались, посхоплювались з постелі й повтікали до лежанки. Благочинна угляділа мохнатого рака й собі схопилась і стала на ліжку на ногах.

— Та це ж раки, а не павуки! — загомоніли, прочумавшись, матушки. — Де вони їх в гаспида набрали взимку? Це усе жарти Мельхиседекові. Як же можна так жартувати?

— А чого ж ви так довго спите та викачуєтесь на соломі? — обізвався з світлиці отець Мельхиседек. — Це добрі хазяйки: сплять пак до обіду. Спасибі ракам, що вас побудили. Вставайте та по чарці давайте, а ви, Онисіє Степанівно, звеліть поварити раки на снідання старим панотцям, бо це ми під ними напечерували. Це ви виплодили: чия праця, того й користь.

Отець Мельхиседек розігнав усім сон. Матушки швиденько повмивались, поприбирались й вийшли до світлиці.

— А бачте, як швиденько прибрались. А то б і досі качались на подушках та язиками мололи нісенітницю,— сказав отець Мельхиседек. — Будемо пити вже похрестини, чи що.

На столі вже стояла закуска й горілка. Благочинний прочитав "Отче наш".

Гості почали пити похрестини. Олеся розсердилась за ті раки, звеліла запрягати коні і, покинувши в гостях мужа, сама поїхала додому. Балабуха зоставсь пити похрестини.