— Чого ти, дурний, злякався? Та це я! — крикнув чайківський дяк, перебраний за ведмедя.
— Ой вей мір! Ой вей, господи! — чути було по всій клуні, де розсипались перелякані жидки. Ведмідь взяв лапами жида за плечі й підвів його. Бідний жидок зблід, як смерть, і трусився. В клуні стало тихо, тільки було чути: "Ой вей мір! Ой гвалт!" Але незабаром дяк скинув причеплені роги, закинув за вуха коси, виліз з вивернутого кожуха й пішов в хату вмиватись. Музики насилу опам’ятались, поки могли знов грати.
Після вечері гості знов напились варенухи й зовсім розвеселились. Передніше співали матушки, а після почали співати й батюшки й дяки. Почали співати божих пісень: "Стань, Давиде, з гуслями", "Преукрашенная", а далі й мирських: "А вже чумак дочумакувався", "Ой за гаєм, гаєм", "Гомін, гомін по діброві". Голоси були дужі, чудові. Музики підроблювались на інструментах і пригравали до їх співу. Здавалось, неначе вся клуня співала й грала. Хор виходив незвичайно дужий і взагалі гарний. Здавалось, шо співали ворота, співали сохи, співали крокви й лати, навіть кулики на покрівлі. В глупу північ усі гості попадали на сіно й поснули, де хто впав.
В вівторок гості почували справдішнє похмілля й почали похмелятись та закусювати кислою капустою та огірками. Знов снідали до обіду, обідали до полудня, полуднували до вечері, а вечеряли опівночі; а в середу перед вечором перезвою ближчі особи поїхали в Вільшаницю до молодого.
Вільшаницькі молодиці опорядили перед весіллям дім і двір Моссаковського: оббілували всередині, гарненько обмазали й побілили около, помили вікна, вичистили двір, вимели доріжки в садку. Родички Моссаковського понапікали й понаварювали й ждали гостей. Поки перезва доїхала до Вільшаниці, надворі зовсім смеркло. Люди з усього села позбігались подивитись на молодих, на перезву, подивитись, як "молоду смалять" по народному звичаю. На всій широкій улиці, котра йшла через греблю до Моссаковського двору, господарі поодчиняли ворота, на воротях поставили застелені столи з хлібом та сіллю. По всій улиці коло кожного двора лежали купи соломи та стриміли кулі. Перезва в’їхала в село. Багаття запалили. Вся улиця ніби горіла. Огонь освітив білі хати, застелені столи, освітив купи людей коло кожного двору. Моссаковський з Онисею вставали коло кожних воріт. Господарі поздоровляли їх, чоловіки цілувались з Моссаковським, молодиці з Онисею. Молодий з молодою викидали на столи всі гроші, які були в кишенях. Перезва насилу сунулась по улиці і вже пізненько доїхала до греблі. На греблі понад самою водою в березі стояли палаючі кулі. Хлопці розіклали багаття понад ставком, в садку над водою, коло церкви й по обидва боки воріт двора. Полум’я освітило ставок, блищало в воді. Церкву, дім, садок було видно, як удень. Коло двору й в дворі стояла сила народу й ждала молодих. Коні ще раз спинили коло церкви, де стояв за столом староста з старостихою, вітаючи молодих хлібом-сіллю. Між двома багаттями перезва в’їхала в двір. Коло ганку стояли молодиці-приданки. Вони стріли молодих весільною піснею й провели молодих з піснями в покої. Вільшаницькі приданки прийшли з дарами: з курми, гусьми, повісмами прядива, сувоями полотна, клубками та півмітками, а декотрі з поросятами в мішках. Музики заграли на ганку, й веселі приданки насилу встигли оддати дари й пішли в танець. Половина двора вкрилась молодицями. Молоді молодиці стали в здоровий кружок і парами пустились в метелицю. Багаття палало й обливало двір червоним світом. Дзвінкі весільні пісні перемішувались з мотивами музик. Парубки підкидали соломи в багаття. Світ серед темної ночі, ясно освічена червона вода, несамовиті танці, маси молодиць, музики й несамовиті співи надавали картині образ чогось гарячого, палкого, вакханального.
Весь поїзд, уся перезва повиходила на ганок і довго дивилась на ту картину, доки не згасло багаття, доки не потомились молодиці в танцях. Музики й гості увійшли в покої, а за ними рушили й приданки. ПокоЇ сповнились людьми, як буває на народних весіллях тоді, коли молода сидить на посаді. В просторній світлиці знов почалися танці, де вже танцювали молоді матушки та дияконші разом з приданками.
На понакриваних столах поставили закуски та напитки. Онися частувала приданок з своїх рук, а Моссаковський частував господарів. До пізньої ночі гуляли та танцювали, доки зовсім не потомились.
Ще два дні гуляли гості в Вільшаниці на весіллі, як і в Чайках: снідали до обіду, обідали до полудня, полуднували до вечері, як і в Чайках, і тільки в суботу пороз’їжджались додому, бо священикам треба було правити вечерню. Весілля тяглося тиждень.
В неділю після служби зібрались поважніші господарі з села, склали грошей Моссаковському на пострижіння в священика й вирядили його в дорогу. Титар припріг свою коняку в Моссаковського візок і сів за погонича. Й рідня Моссаковського, й господарі випровадили Харитона за село, стали за цариною під грушею, посідали на траві, закусили, встали й розпрощались. Харитін рушив до Києва, а Онися з батьком та матір’ю вернулась в Чайки.