Ясь, аж червоний, з злими очима, ледве привітався до рідні.

— Оце попались ми! — промовив о. Хведор, сміючись. — І мені довелось-таки побувати на балу несподівано й негадано.

Гості ходили по просторних салонах, понасуплювавшись. А тут, як на злість, од князя принесли листок, в котрому він просив у Серединських вибачення — на той час, як він не встигне до їх на вечір, бо в його трапився гість.

Пани, а найбільш панни й панії, зовсім поопускали вуха. Бал втратив для їх трохи своєї принади. Зося похожала по салоні навіть надута. А тимчасом гості з’їжджались, в покоях густішало. Музики почали грати до танців. Все пішло в танець; всі закрутились, повеселішали, пожвавішали й навіть забули і про батюшку, і про князя од впливу веселих мотивів, багатого світла канделябрів і швидких танців.

Багато було на балу паннів і дам, і гарних, і пишно убраних, багато було сусідніх дідичок, та од їх усіх одрізнялась Зося своєю красою, своєю чудовою, рівною і повною постаттю і навіть своїм убором, показуючим її незвичайну тяму в цьому і вподобу. Багато було молодих панянок, таких, що не танцювали, а ніби літали, як метелики, по салоні, та жадна з їх не зрівнялась у танцях з Зосею. В мазурі вона пурхала, як пташка, в кадрилі — плавала, як лебідь по воді, або ходила, як пава, виставивши вперед свої високі груди, свої одслонені білі, як лебедина шия, плечі. То ніби задумувалась вона на тих переходах в кадрилі і трохи схиляла голову додолу, то, ніби передумавши якусь свою думу, вона закидала голову трохи на плечі, трошки розтуляла свої уста, пишаючись, сміливо дивилась на Яся, котрий танцював з нею, і знов летіла й крутилася, як мала дівчинка, пустуючи, ще й ногою притупувала. Вона прикмічала, що всі пани й панки на неї дивляться, що всі дами скоса поглядають на неї, як вона показує себе. Все те ще додавало їй завзяття. Вона знала й бачила, що дійсно й істинно вона цариця балу по красі, по грації й кокетству, по вподобі в бальовому убранні.

В гостинну ввійшли й сестри Гані, чорнобриві, з рум’янцями, чорноокі і навіть гарненько убрані. З ними ввійшла й матушка. Паничі просили сестер до танців, увивались коло їх, як коло гарних паннів, а дами й не підступали до їх. Цілий вечір вони просиділи нарізно й осторонь од дам; ні одна з ними не заговорила, ні одна не схотіла знайомитись, їх очевидячки всі польки цурались.

Вже була пізня година, як з прихожої кімнати хтось гукнув, що приїхав князь. Ясь побіг йому назустріч. Це була велика панська ласка до управителя, бо князь тільки раз якось заглянув ненароком до його, щоб подивитись, чи добре йому живеться, і посидів трошки в гостинній. Теперечки ж йому треба було при нагоді переговорити з деякими сусідами-дідичами про деякі сусідські оправи. Він покористувавсь цим випадком.

Музики притихли, гості притаїлись. Всі очі, скільки їх було а хаті, прямували до дверей. В широко одчинені двері увійшов князь, ввесь у чорному, невеликого зросту, поставний та огрядний, ще свіжий на виду, з чималою лисиною на голові. Ввічливо склонившись до гостей, він одійшов до хазяйки і сів з нею поруч. Швидко знов музики почали грати, знов пішли гості в танець. Зося знов ніби почутила, що вона не танцює, а літає, що якась сила носить її, ніби на крилах. Проходячи в кадрилі близько од князя, вона граціозно вигинала стан, трясла своїми золотими локонами, закидала голову, вертілась, миттю, як метіль, перекручувалась із кавалером і знов пливла од його, гордо виставивши вперед груди і запишавшись.

Князь сидів поруч з Ганею. Її дуже показна краса, її чорні брови, блискучі очі, рум’яні щоки при білім уборі дуже видавались виразністю пружків лиця. Але, придивившись до повних плечей Зосі, задивившись на її уста, котрі вона вміла дуже гарно запишати, на її гарну вроду взагалі, князь устав і сів на хвилину коло неї, зацікавлений її гарною вродою та кокетством. Вдовоління Зосі було тепер уповні. Вона сиділа коло князя, і стілець здавався їй якимсь престолом, високо поставленим над усіма гістьми. А перед її очима блищали кучері Яся, його гарне й горде лице. Кругом роєм вились паничі. Зося почувала, що її душа повна щастям до самих країв, що вона перебуває найкращу годину свого життя, про яку вона так давно й часто марила… І заманулось їй, щоб така година тяглася довго, довго, без кінця, щоб ніколи не минала ніч та чудова, щоб не світав ніколи день, щоб не швидко сходило сонце…

Саме тоді Яким сидів у куточку, дивився на свою жінку, і несамохіть його думка плелася в голові. Він згадав той вечір у свого начальника, де він вперше зустрівся з Зосею, ще бувши молодим паничем. Тихенько по пальцях він перелічив роки, що минули од того часу, налічив їх чимало, і сам собі дивувавсь, що його жінка ні в чім ні кришки не змінилася! хіба тільки в тілі. Тільки стала вона огрядніша, ситіша, повніша на виду, тільки лице її налилося, як стигле яблуко. І тепер так само вона танцювала з запалом, як і тоді, і тепер так пащикувала, вертіла головою, пишалася, зажмурювала очі, верховодила над паничами, нахабно зачіпала Серединського, як колись зачіпала його…