Користуючись переполохом уряду, "Московские ведомости" встигли зробити своє страшне діло, зробити початок побивання всякої національности сміливо й раптовно, водячи рукою й пером царським. Стара партія вже поклала подушку під голови і хотіла відпочити, сподіваючись, що через кілька десятків років не буде ні України, ні Грузії, ні Польщі, ні фінів і Литви. Катков збирав уже витязів, розпускав стязі, щоб воювати Цареград і забирати слов’янщину… Він побив усе, коли оглядівсь, як побачив, що під ним провалився ґрунт, і він упав сам в безодню. Катков упав з своїми газетами, з своєю невеличкою старою партією…
Російська громада, опам’ятавшись після польського і каракозовського діла, подивилась на світ божий аж в 1870 р. і побачила, що в Російській імперії запанувала смерть: смерть мислі, смерть європейських ідей, смерть літератури. Московські професори з Катковим почали вже аж надто дуріти, почали з солдатами арештовувати тих студентів, що не хотіли слухати лекцій старих і дурних професорів (Полуніна і др.).
Своїм шпіонством, клясицизмом Катков дійшов до того, що його газети і журналу ("Русского вестника") не схотіли пренумерувати і читати. Сього року (1870), 12-го января, був празник закладин Московського університету. В той день звичайно були на громадському обіді в університеті всі професори, всі давні колишні студенти московської almae matris, до 500 душ. Тепер професори кликали до себе гостей, і ніхто не пішов на той обід. 400 душ москвичів зібралися на той празник обідати в клуб "Аристократического кружка". З усієї Росії в той клуб слали телеграми. Професори обідали самі… і не дістали ані одної телеграми! Громада разом одхилилась од "Московских ведомостей"! Клясичні гімназії почали порожніти. Тепер петербурзькі газети говорили так сміливо проти Каткова, що якби вони так заговорили рік назад, то не втекли б од Сибіру. "Московские ведомости" вже мають в 1870 році одне "предостережение" від уряду; уряд побачив, що непереливки! В 43-м номері "С.— Петербургских ведомостей", в переднім слові, розбирається система "обрусения", з котрого нічого не буде путнього, а буде багато шкоди для Росії. Сатиричні журнали вже підіймають на сміх стару московську партію, пишучи передсмертні бюлетені Каткова. Ліберальна мисль, задержана від самого польського повстання, тепер тільки починає знову прориватись з великою злістю. На Каткова і Краєвського так страшно нападають в газетах, що, здається, розірвали б їх на шматочки, якби тільки було можна. І в той час, як ліберальні газети і журнали набираються сили, дістаючи собі молодих письменників (і деяких старих навіть), дістають собі більше й більше пренумерантів, "Московские ведомости" і "Русский вестник" Каткова тратять і письменників, і пренумерантів… "Московские ведомости" тепер (квітень 1870) на п’ятнадцять номерів опізнюються врівні з другими га-зетами, бо не достарчають їм матеріялу 4. А "Русский вестник" ледве виплуганивсь з першою книжкою, як другі журнали вже видають книжки третього місяця 1870 року! Так-то московська партія хотіла побити все живе в Російській імперії, коли оглянулась,— аж вона сама лежить на смертельнім одрі і вже помирає!!
Що ж доброго зробила стара московська партія для слов’ян?
Що вона зробила для свого народу, которого національність вона приймає?
Ми вже сказали, що московська партія сподівається загарбати собі слов’янщину, запровадити там свій язик і літературу і навіть свою православну віру, побиваючи разом з тим слов’янські національні елементи. Для такої цілі стара партія заклала в Москві "Славянский благотворительный комитет", котрий має виділи в Петербурзі і інших городах… Члени складають гроші і "благотворят" слов’янам… Тільки, на лихо слов’янофілам, російська громада і вся слов’янщина дізналася, що ціль того благотворительного комітету дуже злотворительна. Тепер той комітет ледве скрипить… Членів у нього найбільше з єпископів і духовенства, котрі більше правлять служби та молебні в соборах за слов’ян, ніж дають гроші… Капітал комітету, як бачимо з самого ж "прибавления" (додатку) до "Московских ведомостей" – "Современной летописи", дуже невеличкий. (Шкода, що "Слово" Дідицького не всі звістки з "Московских ведомостей" подає для галицько-української публіки!). За теперішній (1870) рік комітет має в себе білетів внутреннього займу (позички) (номінальна ціна білетові – 100 руб. срібн.) і 2000 з лишнім рублів срібних! Всього на 3000 рублів!! З тих грошей 500 руб. послано в Галичину (мабуть, в звісну редакцію!) і в Відень, а часть роздана по рублів 30, 20, 10 і т. д. молодим слов’янам, що вчаться в російських школах. Невеликі гроші! За їх слов’янщини не купити. Та й слов’янщина тепер розумніша і хитріша від Москви! Не дурно ж самі "Московские ведомости" в своєму додаткові признаються вже, що їх чехи не люблять! Було б чудно, якби любили! Тепер слов’янщина з своєю європейською наукою, з європейськими ідеями, з пресою, далеко вільнішою від російської, стоїть гаразд вище від Росії. Навіщо ж їй здався Катков з своєю теорією "обрусения"! Що він дасть слов’янщині? А відібрати від них він хотів би багацько дечого!.. Пропали дурно ті гроші, що московська партія розсипала по слов’янщині! Московська слов’янофільська партія була тільки опудалом, котрим слов’яни хотіли налякати Австрію – та й годі!