Але на біду Денисові, перед самим різдвом до баби Зіньки зайшов її сват Филін.

— Чи ви чули, свахо, що виробляють парубки? Чого натворив в корчмі Денис? — спитав Филін в баби Зіньки.

— Ні, не чула, бо я все сиджу дома та пряду: допрядаю півмітка на основу, — сказала баба Зінька.

— Я вже не знаю, що далі й буде на світі. Які тепер парубки стали! Ой господи! Вони, бач, вчені, в школі вчились. Вчені вони та недрюковані! — бідкався Филін.

— Що ж там таке трапилось? — спитала баба Зінька.

— Та оце в неділю прийшов Денис до корчми з своїми приятелями. Взяли вони кварту горілки, посідали за столом, випили по чарці, а потім Денис витяг з кишені цілий шматок сала та кільце ковбаси. Кинулись парубки до того сала, як вовки на вівцю, та давай закушувати. Люде почали на них гримати, що тепер піст, а вони регочуться та наминають сало. А Денис вхопив дві четвертини сала в руки. ходить по корчмі поміж людьми та й їсть, навіть не покраявши, а в другій руці держить ковбасу. Ходить поміж людьми та дражниться та й приказує:

«Оце вам гріх! Оце вам гріх! Оце вам святий піст, свята пилипівка!»

— Ой господи, яка розпуста. Яка попсованість! То це вже для їх нема й посту? — аж крикнула баба Зінька.

Нема для них ні середи, ні п’ятниці, ні посту. Жеруть скоромне, мов ті жиди, чи в середу, чи в п’ятницю. Це якісь антихристи народилися. Денис каже: «Для мене тоді піст, як нема чого їсти». Ой господи! що то далі буде! що то буде!

— Ой господи! А ще й розумного батька син, отой Денис. І в кого він вдався?—сказала баба Зінька.

— А в кого ж? В себе дурного вдався! більше ні в кого.

— А шкода парубка: і розумний, і робочий, та ба!— обізвалася баба Зінька.

Филін вийшов з хати, бідкаючись та лаючись, а баба Зіня задумалась. Їй шкода було Дениса, шкода й Насті, але в неї майнула думка не видавати Насті заміж за Дениса.

«Чи він наважився дуріти на всі застави тим, що в йому молода кров грає, чи він і справді поганий чоловік, цього я вже не вгадаю. Може, тільки він пустує, як молодий кінь грає та вибрикує… Але коли б од того брикання не довелося плакати моїй Настусі. Ох, шкода мені і Дениса, шкода й Насті».

І баба Зіня важко-важко зітхнула, мотаючи починок на мотовильник. Вона поклала мотовило, сіла й голову похилила.

«Ох боже мій єдиний! І за Соломію боялась, і за Дениса боюся. Але… може, Денис ще й не буде сватати Насті, а я, дурна, вже й зажурилась».

Баба Зінька осміхнулась. Вона знов взялася за роботу, а сумні думи одна за другою знов заворушились в клопотливій та поміркованій голові старої матері. Баба Зінька скінчила мотати пряжу й почала лічити чисниці та пасма, але помилялась. Її думи несамохіть неначе вплутувались в ті чисниці та пасма, неначе вона лічила ті думи поміж нитками мотовильника.

Настало різдво. Парубки й дівчата розійшлися по селі колядувати. Денис три дні не бачив Насті, і йому й колядки були немилі. Він почав щовечора приходити до криниці, де Настя брала воду, ждав її під вербами, а Настя не виходила з відрами. Аж перед меланками вже смерком він таки діждався Насті. Вона перескочила з відрами через перелаз, і Денис вийшов з-за верб несподівано, неначе з-під землі виріс.

— Добривечір, Насте! ждав тебе оце тут три вечори поспіль і насилу діждався, — сказав тихо Денис, — скажи мені усю правду, чи любиш ти мене? Чи підеш ти за мене заміж? Ти мене ізсушила, зв’ялила своїми очима. Без тебе мені світ немилий, без тебе мені гулянка — не гулянка. Ходжу та світом нуджу та все про тебе думаю. Скажи мені, Насте, усю щиру правду.

Настя стояла мовчки, неначе остовпіла. Денис говорив з таким палом, з таким гарячим почуванням, що молода дівчина і стривожилась, і трохи злякалась.

— Як мати не спротивиться, то я піду за тебе, — промовила Настя так тихо, неначе боялась, щоб і верби над її головою не почули її голосу.

Денис кинувся до неї, вхопив її за обидві щоки долонями і гаряче поцілував. В Насті голова заморочилась. Їй забило памороки. Вона тільки почувала, що в Дениса долоні були гарячі, а уста пекучі, як жар.

Довго Денис стояв поруч з Настею, взявши її за руку, довго балакав з нею. Вона не почувала, що в неї ноги померзли на морозі, що її права рука одубла й заклякла на коромислі. На заході небо горіло на мороз, як жар. Три стовпи розійшлися широкими смугами до середини неба. Мороз брав, аж за пальці щипав. А Настя і не примічала того.

По улиці хтось простував до криниці по воду. Денис швиденько розпрощався з Настею і одійшов. Настя кинулася витягати воду з криниці і тільки тоді примітила, що в неї руки закоціліли, а ноги неначе одубли. Але щоки горіли, аж пашіли, а серце неначе грало, незважаючи на мороз. Настя верталась з відрами через город та садок така весела, неначе на той час і сад розвивався, і вишні зацвіли, і соловейки защебетали.

Другого дня були меланки. Ввечері Соломія заходилась пекти млинці. Тільки що вона вихопила з печі першу сковороду, Настя вхопила перший млинець, похапцем накинула свиту і побігла слухати до сусіди під вікно. Мати осміхнулась. Соломія зареготалась. Настя незабаром вернулась засапавшись.