Про УКРЛІТ.ORG

Князь Єремія Вишневецький

C. 97
Скачати текст твору: txt (957 КБ) pdf (561 КБ)

Calibri

-A A A+

Раннім ранком двадцятого сентября, в понеділок високо піднялося знамено над наметом князя Домініка: то був знак наступати на козаків. Затрубили в труби, загриміли в бубни. На пригорку вдарили музики. Польські полки кинулись до річки трьома лавами в трьох місцях. Пан Осінський перескочив з своїм полком через греблю й вдарив на полк славного Івана Чорноти. Самійло Лащ та князь Корецький перейшли через Пилявку вбрід вище греблі. Пан Михайло Йордан перехопивсь з полком через річку нижче греблі. Чорнота не видержав натиску і оступився од греблі за лози, вільшину та верболіз. Битва розпочалась, по тодішньому звичаю, герцями. З польських полків вискакували жовніри, піші й кінні, й викликали козаків на герці. Козаки, позасідавши й поховавшись в кущах, несподівано виступали проти їх. На всю лінію війська вподовж берегів почалися герці. Там вискакував з ряду шляхтич, а проти його з верболозу виплигував козак. Чорні жупани збігались з червоними та зеленими кунтушами, кидались один на одного, як два бадьористі роздратовані півні. Шаблі дзвеніли, блищали на сонці, аж скреготали, неначе в їх були зуби, і часом ламались. І несподівано вмить падав додолу або козак, або оксамитовий кунтуш. Де-не-де з кущів вискакував червоний запорожець на коні й махав кривою шаблею понад своєю червоноверхою шапкою. Проти його вискакував шляхтич на коні. Коні прихкали, неначе й вони брали спіл в герці, ставали гопки, били один одного копитами, кусались за вуха. А над кінськими головами миготіли дві напруджені руки, два стиснуті здоровецькі кулаки. Цупкі пальці од напруги неначе одубли й заклякли на держалні шабель. Дві шаблі лисніли, неначе дві сплетені навхрест скалки блискавки, ніби два скажені вовки кусались, аж клацали та скреготали зубами. І падав з коня або кунтуш, або жупан в чорне багно. І кінь топтав копитами в багно дорогий оксамит.

Одні других викликали ущипливими словами і перекидались лайкою навіть ясновельможні шляхтичі, неначе дві ворожі улиці, дві юрби сьогочасних парубків з двох ворожих кутків на селі.

Чорнота подався далі з полком, не встояв проти густих куль з шляхетських рушниць. Позад пана Осінського зараз рушили жовніри через порожню греблю. Шляхта зраділа.

— Бийте разом! добувайте пилявецький Богданів курятник! — кричали шляхтичі, біжучи через греблю. — Ось ми перетремо вас на табаку! Ось незабаром чорти нюхатимуть з вас табаку в пеклі та чхатимуть на усе пекло. Вашим гетьманом сам сатана наб’є завтра свої чорні волохаті ніздрі!

З передніх рядків польських полків шляхтичі раз у раз викликали козаків на герці, дражнили їх ущипливими словами та прикладали усякі погані прізвища.

— Гей ви, свинопаси! Чи вам же битись з нами! Ось ми зараз заберемо вас, як курей на сідалі, з вашими торбами та клунками з хлібом та цибулею. Заберемо в вас ці старцівські ваші ридвани. Пропащі ви з вашими ридванами! — гукали шляхтичі, виступаючи на герці.

— Гей ви, хлопи, голодранці, безштаньки, торботруси! — крикнув Самійло Лащ, вискочивши наперед на коні. — Гайда на панщину! Гайда до свиней! Вам, козакам, тільки свині заганяти в хліви та череду пасти, а не з нами, мосьцивими панами, воювати. Ви наші слуги, наші челядинці, наші наймити, а не лицарі.

— Он я бачу і свого конюха Стецька, і свого кухаря Пхайла! — крикнув один шляхтич з ряду. — То це ж вони повтікали до козаків ще з Глинян! Гей ви, наймити! Он там в таборі стоять мої срібні полумиски немиті, ложки та ножі нетерті! Гайда до роботи! Гайда виносити помиї та сміття! Ану, до помийниці!

— Які ви в дідька пани! — кричав Ганжа на коні. — Які ви тепер лицарі! Ондечки на вас дівчачі спідниці та намиста на шиях! Повбирались, неначе дівки на музики. Вам тільки б з старими бабами вовну прясти, а не воюватись з нами. Ось пожене наш гетьман вас усіх в Крим. Будете ви там патинки татарам здіймати, татар в п’яти цілувати, а татаркам патинки язиками чистити. Куди вже вам битись з козаками! Скубти б вам тільки вовну з татарками та пір’я дерти татаркам на перини та татарських дітей в колисках колихати! От які ви тепер лицарі! Ви вже зусім зам’якинились і перевелись на іцькову сучку.

— Ви пастухи, гречкосії, чередники, погоничі, хлопи, харцизники, татарські наймити, татарські попихачі! — кричав чванько Лащ з коня.

— А ви всі пани куроїди, пани качкоїди, гусоїди, козоїди, свиноїди! Ще й до того жабоїди! ще й до того пани дерії й людоїди! Ви молодиці, ви баби, а не лицарі! — кричав Ганжа й вихав шаблею над головою.

З верболозу вискочив запорожець на коні й крикнув:

— Ось ми швидко пов’яжемо вам білі ручки сирицею та й поженемо в Крим. Ось дивіться, якої чудової сириці наготували вам козаки.

І козак зняв з сідла пучок сириці й замахав ним понад головою.

— Та й гарна ж китиця! Хоч на панську шапку чіпляй! Покуштуєте й ви турецької таволги на галерах. Там-то смачна, як венгерське вино! — крикнув Ганжа.

— Понастромлюємо ми вас на залізні палі, як настромлював козаків ваш дурний Потоцький, та обставимо шляхи од Києва аж у Крим. Ото будуть гарні віхи з вас на зиму!

І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст.5-259.
 
 
вгору