Тогда какой-то злобний гений
Стал часто навещать меня.
                                А.Пушкин

     Мене сей злобний геній навіщає
     Усякий раз, як я на Україну,
     Де дурень дурня в пекло поганяє,
     З Німещини чи з Польщі оком кину.
Я проклинаю ту сумну, гірку годину.

     О скільки вас гине там мільонів
     У багнищі безпутства та омани,
     Перевертнів, сіпак, хамелеонів,
     Які були й прославлені гетьмани,
Жорстокої орди п’яниць жорстокі хани!

     Єдину Німець видумав культуру,
     Паскудно Лях дружить із єзуїтом,
     Жерцем релігіозного сумбуру,
     Сатиром ласих баб і дуросвітом,
Но против вас їх тьма здається світом.

     Враги прогресу, зрадники свободи,
     Наслідники руїнника Монгола,
     Тупі скопці, казителі свободи,
     Серед скарбів землі голото гола!
Хіба ж не луччі ’д вас князь Бісмарк і Лойола?