Споглянь: он козакам-вовкам туркеня
Червінці роздає в ім’я пророка…*
Не оскудіє милостива жменя
Прибутками з Заходу і з Востока.
На голову — хто нам шукає згуби —
Ми сиплем жар своїм запомаганнєм;
А ви про милость трубите у труби,
Самі ж обманами та вимаганнєм
Щодня багатитесь, ненаситні стяжаннєм.
ДУМА ДРУГА
І
І се ти чуєш, бідолашна мати
Марусі Богуславки, по базарах, —
По тих, де мусять матірки шукати
Своїх дітей, мов ярок по отарах.
Тебе веде по городу Заїра,
Голубка тиха, що у золотому
Сидить в гнізді в страшного Кантемира,
Мов у ковчезі Ноєвім святому 50,
І не завидує на всій землі нікому.
ІІ
Страшним ім’ям його дітей лякають
В багатій Польщі і на Русі вбогій.
Кривавого Меча на Віслі знають;
Ревуть про нього Дніпрові пороги…
І лев сей лютий, сей дракон крилатий
Найкращим ділом в пишнім Цареграді
Вважав собі джавурку проводжати
В будинок, що втонув у вертограді,
В так названі тепер Царицині Палати.
ІІІ
Ув оксамит стареньку нарядили,
У золотом гаптовані патинки,
І до вподоби у всьому годили,
Як госпожі вельможній і великій.
Корилась мовчки мати нещаслива:
Байдуже їй про позолоту суту,
Ждала одного: щоб, покіль жива,
Побачити дочку хоч на минуту,
А що їй казано, приймала, як отруту.
IV
Попереду каваси виступали,
Цяцьковані, страшні, як уголь чорні…
Зуздрівши їх, дорогу всі давали,
Вірмене, греки і жиди проворні.
А ззаду йшли під бунчуком червоним
Татаре гурмом, степові орлята,
Що загніздились понад морем Чорним, —
Орда легка, на гроші небагата,
Багата волею, незнаниєм потентата.
V
«Чи бачиш, нене, мури сі криваві,
Що перед нами неба досягають?
Вони за предків наробили слави;
Про них багацько кобзарі співають».,
Стара здригнулась: бо крівця червона
Стікала з муру, де гаки стирчали.
На них голодна крякала ворона,
А долі пси у шматтє трупа рвали
І, страшно гризучись, гарчали і вищали.
VI
«Се шибениця в нас, Мосток Мертвецький…
На ній, за гак залізний зачепившись,
Висів ваш Байда, Митрик Вишневенький 51,
На зрадницькім учинкові вловившись.
Служив султанові, та мов скаженний
Утік від нього і здобувся ласки
У ворога його, в Москві мерзенній,
Мов качка на ставку гнилому ряски,
Да й став нас воювать сей пинда навіжений.
VII
І на Мосток Мертвецький пхнули
Його з високих піднебесних мурів,
Щоб мук його страшенних не забули
Зрадливі ваші козаки-джавури,
Бо не схотів признати за пророка
Посланника Аллаха, Магомета,
І не спасла його рука висока
Ісуса вашого із Назарета,
І полетіла в ад його душа жорстока». —
VIII
«Ні, певно, в рай!» — промовила старенька,
Не боячись турецької потуги. —
«Коли б мене не зупиняла ненька, —
Рече той глухо, — я б не чув наруги.
О божевільна Русь! Який би з тебе
Великий світ постав серед народів…
Коли б у темній темряві у тебе
Сліпорожденний піп не верховодив
І розуму твойму єхидно не зашкодив!..
IX
Стара яго! В мою глибоку дуту
Ти серцем матері чуйним прозріла,
Що слова я свого додержать мушу,
Хоч би, мов лютий ад, у мене кров кипіла».
«Невіро! — знов рекла нещасна мати, —
Щоб знав єси, що в нас Ісус наш значить
І з ним сосуд пречистий благодати,
То дай мені дочку мою побачить,
Тоді готова й я від тебе смерть прийняти». —
X
«О роде лютий, роде нещасливий! —
Промовив Кантемир, з гніву поблідши, —
Нехай тебе тиран немилостивий
У руки візьме, у залізні кліщі!
Живи, як пес у нього на прикові,
Вищи та скигли, потваре пекельна!
Не мавши волі і в людському слові
Біснуйся, мов за ґратами гієна,
І мук твоїх нехай жахається вселеннаї
XI
Заїро, сонце любе, райське, тихе!
Пожалься над дурною попадею:
Вона зробила діло в нас велике
З Марусею вродливою своєю.
Увесь парадний шмат своїх гаремниць
Порозсилав Осман, куди схотіли;
Зоставив тільки тридцятьох служебниць,
Щоб їй у вічі, мов ті пси, гледіли
І виповняти все, що повелить, летіли.
XII
Хасеки-Хуррем 52 се нова в нас буде;
Нові звичаї пійдуть у сералі;
Нові засядуть у дивані люде;
Нові порядки заведуться в краї.
Одна біда: ся друга Роксоляна
Х а с е к и – Х у р р е м назвою гордує *,
Без ласки позирає на Османа,
їсть нехотя і знай сумує;
Но сумом тим ще більш високий дух чарує.