— Знаменито, славно! — загули всі в залі.
— Чи не згодилися б ви, пане письменнику, пожити деякий час з нами, бути нашим милим гостем? Ви б побачили на власні очі наше життя й працю, а потім могли б написати цікаві людям й корисні нам книги, — запитав знову Вій.
— Це було б дуже цікаво. Й написати не штука, але ж чи найду я видавця, щоб мої книги видрукував?
— Ну, це вже ми вам допоможемо! — озвався Дідько.
— Тоді з найбільшою радістю приймаю ваше ласкаве запрошення. Вважаю це для себе за велику честь. Але… вибачте, світле панство! Навіщо ви про все мене питаєте, коли ж ви, я гадаю, самі бачите всі мої думки?
— То правда. Ми знаємо ваші думки, тільки ж, коли ми говоримо з людьми, то хочемо, щоб вони своїми власними словами сказали нам, що думають.
По тому Вій звернувся до зборів:
— Так згодні всі, панове громадо, просити пана письменника до нас в гостину?
— Згода! — залунало з усіх кутків одно слово.
Вій поглянув на Схід. Там вже почало світлішати.
— Наш час надходить! — промовив він. — Швидко почне світати. Дякую всім присутнім. Кінчаю засідання й прошу всіх, а також вас, пане письменнику, в сад, до вечері…
Заграли ніжні музики, зачувся чудовий спів Русалок. Вони співали:
Над тихим Дніпром срібноводним
Складаємо щирий привіт
Всім силам незримим природним…
Хай житимуть тисячі й тисячі літ!..
Хай правда по світі полине,
Щасливі хай будуть всі люди…
Відціль, з чарівної Вкраїни,
Хай радість розійдеться всюди!..
В саду стало ясно, як вдень, — то старий Дідько засвітив свої вогні. На великих полянах самі собою з’явилися довжелезні, розкішно прибрані столи. Гості посідали, а перед кожним вмить стала та страва, що він найбільше любив…
Три роки прожив у Невидимої Сили в гостині письменник. Бачив він всі таємничі царства всіх духів, пізнав їхні звичаї, довідався про їхні вчинки й вже почав був писати про них книгу…
Але прийшов тисяча дев’ятсот кувернадцятий рік. На землі почалася страшна колотнеча. Люди робили такі діла, на які ніколи не зважився б найгірший Чорт. І було їм вже не до того, щоб читати книги про Невидиму Силу.
Письменник, що за цей час звик бачити тільки саме добро, гірко засумував. Поживши довший час з Чортами, не злюбив він лихих людей. Прийшов він до Вія й почав його просити, щоб той звелів однести його до безлюдної Африцької пустині до найстарішого й наймудрішого Сфінкса. Вій радо пристав на його бажання.
І от, перед тим, як письменник мав відлетіти до Африки, він на часинку забіг до мене, бо ми з ним були товаришами й колись писали вкупі у одній газеті. Коротко він розповів мені багато цікавого з своїх вражень за останні три роки. Розповідав він так швидко, як Чорт. Через те я багато дечого не міг затямити. Однак дещо я пам’ятаю й посписував у цій книзі. Тільки не за все твердо ручуся, бо ж на власні очі я нічого того не бачив, то й, можливо, що часом десь трохи помилився…
Та дарма! Коли мій товариш видасть вже свою книгу «Про Невидиму Силу», тоді вже ви й самі побачите, в чому я помилявся. А до того ж часу будете знати принаймні хоч трохи правди про ті створіння, що невидимо живуть обіч з нами та нам допомагають…
______________
1 Диви з Персії — міфічні істоти.
2 Джини — у мусульманській демонології духи, що населяють гори, пустелі, оази; різновиди чортів і упирів.
3 Тролі та Ельфи — лісовики.
4 Леді — персонаж шотландського фольклору.
5 Коррігани та Нічні Прачки — міфологічні істоти.
6 Гастрман, Шотек, Скршитек — персонажі чеського міфологічного фольклору.
7 Фотель — крісло.
8 Ярмулка — шапочка з м’якої матерії без околички, яка щільно прилягає до голови.
9 Лапсердак — старовинний довгий верхній одяг польських і галицьких євреїв.
10 Люстриновий — пошитий з люстрину, вовняної або напіввовняної тканини з глянцем.
11 Атрамент — чорнило.
12 Калавурка — очевидно, мається на увазі сторожове приміщення.
13 Кунак — товариш (татарське слово).