— Може, — відповіла вона. — Може й поміняли, але певно несвідомо. Життя й досвіди, а передусім сама та «модерністичність» навчили мене придержуватись того з «старосвітськост.і», що гарне для нашої душі й миле, дарма що воно старосвітське. Наша хата така гарна, сам ти такий добрий, і нащо нам усе те міняти саме тепер… на готелі, плачені місця й т. ін. Колись, Богдане, — додала й поглянула поважно на мене, — як змучимось собою або й життям, поїдемо в чужі сторони і, любуючись чужиною, будем і себе відновляти й відсвіжувати. Чи не добре?.. — спитала й усмііхнулася.

Вона сиділа, я коло неї, і я обняв її рукою за стан.

— Коли це буде? — спитав я, заглянувши в її гарні очі.

— Відчуємо, Богдане.

Але досі ми цього ще не відчули. Лиш коли з часом опинився між нами наш хлопець, вона попросила мене завезти її літом у гори, щоб у лісах скріплявся він, а вона проходжувалася по місцях, що нагадували б їй хвиліі, радісні й сумні з її дівочого життя, і того, котрого ніколи не забувала — її брата. Я вдоволив її скромне бажання, приєднуючись до них обох — як третій, що на довго не міг від них розлучатися.

В горах привітали нас, крім пані Міллер, що тепер уже посивіла, доктор Роттер з своєю жінкою Іриною Маріян, з котрою оженився в два роки по нашім весіллю. За нами прибула до своєї кузинки й колишня Наталя Ливенко, теперішня повдовіла пані Майорова Штейн. По розлуці з Нестором заручилась укоротці втайні з одним в її поклонників, а то з військовим добродієм майором Штейном, а в кіілька день по від’їзді Нестора на полуднє вийшла за нього заміж, з котрим переживши у найбільший дисгармонії три роки, повдовіла й вернула до родичів, змінена й майже змарнована жінка.

— Коли б Нестор не був занедужав і помер, — звірилась мені одного разу з гірким смутком, — я була б своє поступування проти нього направила й за нього вийшла. З хвилею, коли відвернувся він від мене зражений на все, я переконалась, що любила лиш його одного, а всі інші були для мене лише розривкою. Коли я зачула про його хоробу, мене почала гризти совість, і з туги за ним я терпіла невиносимі муки. Щоб одначе заголомшити себе й не зрадитись і перед ним, що ігнорував мене знаним лиш мені способом, я подала своєму пізнішому чоловікові без намислу руку в надії, що переломлю тим у собі весь жаль і гризоту совісті; однак я страшно помилилася. Мій муж, чоловік не найтоншої вдачі, задивлявся й відносився до мене, як відноситься нетерпеливий їздець до зноровленого коня, поки передчасна смерть його не звільнила мене з пекельного ярма. Але… ви щасливі, добродію Олесь… — додала, поглянувши на мене своїми «морськими», в тій хвилі, з якогось раптового жалю звогченими очима — що свого часу були потіхою нещасного мого приятеля.

— Я щасливий, — відповів я й говорив правду, — хіба, що може би своїй жінці той закид зробив, що відволікала наше весілля все на пізніше. Але й те мало свою причину. Працею своїх рук виплачувала вона своє невеличке задовжене майно. А не вчинивши цього вперед, не хотіла в мою хату вступати. Саме коли впоралась з своїм довжником, котрий навчивсь її за той час шанувати, відійшов від нас і Нестор, вигладжуючи несвідомо і всі перепони, що лежали між нами. Ніхто його з нас не забуває, його пам’ять між нами живе вічно…

Молода женщина схилила сумно голову на руки, і з її очей зсунулися по лиці сльози…

— Кажуть… — обізвалася, гірко всміхаючися, — що попри двері кожного минає раз у житті щастя, впрошується в хату. А коли ту хвильку не достережемо, каємось цілий вік. Але ви щасливі, добродію Богдане, — повторила, як недавно… мов. завидувала нам нашого щастя, — іі з вами його сестра…

Я не відповів.

Моє око опинилось на ній, тій «сестрі», як саме вертала звідкись… алеєю нашим садом додому…

Струнка, ніжна й добра. І передусім ще завше найдорожча з моїх «мрій».

[ПРИВІТАННЯ АЛЬМАНАХУ ВІЛЬНА БУКОВИНА»]

Альманах «Вільна Буковина» — це перша ластівочка звіл неної Буковини, що прилетіла, щоб защебетати нам про радість та життя людини, що не знає гніту. Вона прилетіла в топ час, коли всі трудящі святкують XXIII роковини Жовтневої революції. Я вітаю цю ластівку в непохитній вірі, що вона полине по нашій великій Батьківщині та передасть об’єднаному українському народові і всім народам великого Союзу мій щирий привіт. Вона завітає до Вождя, затріпоче своїми крилоньками в його віконце і своїм щебетанням перекаже йому щиру подяку всіх трудящих за його турботи про їх добробут.

Ольга Кобилянська
Чернівці, 5. XI 1940.

----------------------------—
Примітки:
[1] Уряд — урядова служба, заняття на службі.
[2] Завід — професія.
[3] Голосна — відома.
[4] Квестія — питання.
[5] Свята простота (лат.).
[6] Скидатися — відмовлятися.
[7] Гуляти — танцювати.
[8] Самій (італ.).
[9] Оноді — недавно.
[10] Кругольня — місце, де грають в кеглі.
[11] Зрезигнувати — відмовитись.
[12] Період «натиску й бурі» (нім.).
[13] Ферії — канікули.
[14] Наборзі — нашвидку.
[15] Матура — останній іспит при закінченні навчання в гімназії.
[16] Колізія — суперечне, тяжке становище.
[17] Хосен — користь.
[18] Незабавки — незабаром.
[19] Драх — змій.
[20] Нотес — записна книжка.
[21] Feuerwerk (нім.) — фейерверк.
[22] Гамулиця — узда.
[23] Була реконвалесцентка — недавно перенесла хворобу.
[24] Зааранжувати — організувати, розпочати.
[25] Льос — виграшний білет.
[26] Смутний, м’який (лат.).
[27] Представлення — видовище.
[28] Кондоленційний — співчутливий.
[29] Еліта — вибране коло, цвіт.
[30] Період «натиску й бурі» (нім.).
[31] Штатський — державний.
[32] Маяк (нім.).
[33] Коли навіть усе спить, наш маяк стоїть на сторожі (нім.).
[34] Челло — віолончель.
[35] Ферії — відпустка, канікули.
[36] Штука — мистецтво.
[37] Адоратор — поклонник.
[38] Фантом — привид, примара.
[39] Муф — муфта.
[40] Літники — дачники.
[41] Мати конвікт — тримати столовників, які одночасно винаймають і помешкання.
[42] Склеп — крамниця.
[43] Фіякер — візник.
[44] Займаючий — цікавий.
[45] До речі (франц.).
[46] Служниця за все (нім).
[47] Пакер — носильщик.
[48] Пуделко — коробка.
[49] Сумка (нім.).
[50] Імость — попадя.
[51] Семінар — школа для народних вчителів.
[52] Фоліант — товста книга великого формату.
[53] Бабку (нім.).
[54] Де поєднується сила і ніжність, там існує гармонія (нім.).
[55] Водяна дівчина (нім.).
[56] Люксус — розкіш.
[57] Локаль — приміщення.
[58] Кабала — (тут) вгадування долі людини, засноване на містичному кабалістичному псевдовченні.
[59] Мадмуазель Ленорман (франц.).
[60] Пробачте (франц.).
[61] Стійте! (нім.)
[62] Омен — знак, прикмета.
[63] Точно! (лат.)
[64] Квестія — питання.
[65] Кургэуз — будинок, де приймають лікувальні процедури.
[66] Конферувати — радити.
[67] І це має бути «повнокровна цілісна людина»? (нім.).
[68] Параван — ширма.
[69] Гірським повітрям (нім.).
[70] Експеримент (франц).
[71] Періоду «бурі і натиску» (нім.).
[72] Дискретний — скромний, тактовний, розважний.
[73] Маючий — багатий.
[74] Пісня Рубінштейна «Азра». (Примітка О. Кобилянської). Переклад. До тих людей належу я, які вмирають, покохавши (нім.).
[75] Пратекст — причина, привід.
[76] Солінізантка — та, на честь якої відбувається свято — іменинниця.
[77] Стрій — одяг.
[78] «Зюлейка».
[79] «Будь прихильною до мене…» (нім.).
[80] «До тих людей належу я, які вмирають, покохавши…» (нім.).
[81] Химерним.
[82] Доматорка — господиня, хазяйка.
[83] Шутер — пісок з дрібними камінчиками.
[84] Остентативно — демонстративно.
[85] Кляпа — одворот, лацкан.
[86] Експлозія — вибух гніву.
[87] Туй-туй — ось-ось.
[88] Колова дорога — возова дорога; дорога, до якій можна їхати колесами (коло — колесо).
[89] Наборзі — наскоро.
[90] В мініатюрі.
[91] Колійовий двірець — залізничний вокзал.
[92] Купе (франц.).
[93] Синові — невістка.
[94] Заникати — никнути, поволеньки мінятися, губитися.
[95] Форсувати — спішити.
[96] Обава — страх.
[97] Оногди — недавно, одного разу.
[98] Erica (лат.) — верес.
[99] Реставція — решта, лишок.
[100] Фатальна консеквенція — тяжкий наслідок.
[101] Плік — кипа, велика кількість.
[102] Опонувати — суперечити.