І
Це каже зоологія:
«…має сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, ессекська і ще багато. І ще: sus scrofa1: дик. вепер — є в Азії, залишився і в Європі».
Іще треба розповісти про Карла Івановича і про Хаю — між іншим, а про свиню буду говорити потім.
А тепер іще про будинок, а може, ще про кого-небудь.
Будинок…
Будинок має чотири виходи, входи. Вихід вісім квартир, квартира чотири-п’ять кімнат, а кімнати (назад!) — дають ще квартири. У кімнатах, у квартирі, де Хая, не де Карло Іванович, нижче поверхом, — чотири квартири: Хая, сім’я товаришки Зої з Зоєю і два товариші: один товариш з товаришкою, тепер жінка (чи як там?): Райський і вона, Яблучкіна. Четвертий — Пєтушков.
А от припустім.
Два балкони: один вище, другий нижче.
…Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця… (Є такі ярки — цвіркунячі, повно точіння, коли вечір, коли в степу блукає таємно червоний огонь: мабуть, багаття, а мабуть… не знаю). Двадцять кроків гримає духовна музика — це сад «Гастроль». А коли стихає, тоді симфонічна оркестра.
Дивлюсь —
ліхтарі, ліхтарі, ліхтарі, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками.
…А десь збираються їхати кудись. Під’їдуть до семафора, а там іще семафор, іще семафор…
Так от —
під балконом гризуться собаки, зрідка плачуть коти, мов ті діти.
Вечір. А потім —
ніч.
— Мяу-у-у!
Садок. Із садка арія з «Івана Сусаніна». І тому, що Глинка великий композитор, і місто не місто, і огні не огні, сумно, тоскно, радісно… І знову сумно…
Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильцями…
А коли вистукував цвіркун (тоді прийшов вечір), Хая пішла на балкон і через бильця перехилилась, щоб покликати:
— Ка-арль! Ка-арль!
Це так: язик до піднебіння. От повторіть голосно:
— Ка-арль! Ка-арль!
Чоловік живе і він не знає, що він мавпує. Один зробить «гав» — другий зробить «гав!», бо в природі теж: весна заплаче дощами, а потім і осінь заплаче дощами. Між іншим, чом ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвія нібито ріка і тихенько струмкує, це тому, що Латвія нагадує латаття, а біля латаття вода якось завжди струмкує.
Хая покликала й пішла в кімнату.
А тоді на східцях шум, тупіт, і влітає канарейкою Карло Іванович.
— Шьо, дєтошька?
Карло Іванович «шьо» — прибалтійський акцент: «шьо». Христосик Карло Іванович, во благообразії: русява борідка, а в сірих очах смирення (вода біля латаття тихо струмкує).
Хая показала пальцем:
— Там я напісяла, візьми винеси.
Карло Іванович заметушився, спотикнувся, схопив «генерала» і вискочив.
…А тепер —
— а тепер Хая лежить на канапі. Карло Іванович, коли розсердиться — «Ах, ці жірні шеншіні…» (здається: жірні женшини всюди, навіть, де цвіркун точить крильця, навіть сняться — всюди… жірні шеншіні…).
Карло Іванович увійшов з порожнім «генералом» і поставив його обережно під кровать.
І сів… і не сів…
Хая сказала суворо:
— Іди. Можеш іти. Можеш сьогодні не приходити.
…Коли б’ються півні, а потім один тікає, тоді одному чуб настовбурчений. Так і Карло Іванович.
Карло Іванович пішов, він не розсердився, стримав себе, тому що він північний чоловік, а на півночі довго холодно.
А прийшов сюди через півгодини (на п’ять хвилин) Райський — живе за стіною. Райський прийшов сказати:
— Єрунда!
Єрунда: пишуться тези, тезове царство. У Райського тезовий стіл, спеціально, стоси. — Я здихаю! — Єрунда. З жахом: — Що ви робите? — Єрунда!.. Не думаєте ви цього: коли тези згоріли, тоді вилетіла з них літера «з», поширяла над землею й сіла на своє одвічне місце. І пішло звучати в другім таборі:
— З-з-з-з-з-з-з!
— З-з-з-з-з-з-з!
Звучить холодно, уїдливо, одноманітно…
Райський мовчить. Більше мовчить. Коли висловиться —
—доклад по питанню… Докладач т. Райський.
…Хая взяла, за руку, а потім на вухо, а потім лукаво:
— Правда?
Похмуро:
— Так…
Тоді Хая розвела руками:
— А-я-я… Такий розумний, а теж попались на гачок… Ну й Яблучкіна!
І ще про Яблучкіну, жінку (чи як там?) Райського. А потім грала очима:
— О темпора, о морес! Де нравственість? От візьміть Тему Касальську. Знаєте? Вона каже: мені що? сьогодні один, а завтра другий: не все одно, з якої чашки однакове вино пити?
І брала його руку й трошки томилась:
— Я не можу! Я так не можу!
…А Карло Іванович не засне, поки в Хаї не темно. Довго не темно — прислухається, хвилюється, а коли говірку чути, Карло Іванович сальтоморталить по-цирковому: залежить ноги в залізні перекладини балкона, а тулуб і голову кине вниз. Дивитись вниз не можна: в голові кружляє, упасти — розбитись на смерть. Зате так видно, що робить Хая (її балкон нижче): чи не прийшов хто, а як прийшов — що таке?
…Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця, а потім симфонія в саду «Гастроль».