Ах, як мертво навкруги, як мертво,
Запеклися на залізі уста іржі,
Пеленає революції мовчазні жертви
Моїх думок розпатланий кужіль.

Застигла тиша і скиглить
Круків примарною печаллю…
Невже не можна запалити
Тебе, заводе, хоч одчаєм?

В зубах шматок у вальківниці —
Це рейка, і не родилась так,
А рот давно розкритий пічці,
Губою П’ятий не хитав.

Цвірінькає піддашшя горобцем
І переможно небо тулиться до скла.
І навіть сонце тут знесе яйце
і зимнього і літнього числа.
 .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .
                 О, рогаль-лосунь
                 Синеблузих мрій,
                 Намантач косу —
                 Вітегострий ріг.
                 Не підстреле, вір,
                 Сагайдак руїн.
                 Там росте пирій
                 І нема шипшин.

Але мовчить застигла тиша в тій іржі.
Ах, як мертво навкруги, як мертво!..
Пеленає революції мовчазні жертви
Моїх думок розпатланий кужіль.