Отепер прийшла морока!
Білобокая Сорока
Десь далеко побула
І, гайсаючи по вітру,
Дуже загадочку хитру
На хвості нам принесла.
«Слухай,— каже довгохвоста,—
Загадка моя не проста,
Розгадай і не хитри.
Не між птахами літають,
А між вами проживають
Всім на диво дві сестри.
На світ разом народились
І ніколи не різнились,
Одинакові на вид.
Одна другу доглядає,
Одна другу обмиває,
Так як добрим сестрам слід.
Де одна, там друга буде,
І усюди добрі люди
Звикли бачить їх обох;
Як одна чого не вдіє,
Зараз друга підоспіє —
І пороблять діло вдвох.
Стануть їсти — знов любота:
Одна ложкою до рота,
Друга хлібець подає.
Одна другій догоджає,
А не так, як скрізь буває,—
Се моє, а се — твоє.
Під сердитую годину,
Одна смиче за чуприну
І товченики дає,
Друга при такій дурниці
Коверзить біля сестриці:
На, мов, враже, і моє.
Одна робить все сміліше —
І пошиє, і напише,—
Умудряється усяк;
Друга — рада б, та не вміє,
Мов соромиться, не сміє,
Мабуть, їй судилось так».
Хто вони і як їх звати,—
Треба, діти, розгадати,
Щоб Сороці догодить;
А то тая джеркотуха
І всесвітняя брехуха
Нас і справді пристидить.

Не полуднував, не снідав,
Не вечеряв, не обідав,
Щоб Сороку вдовольнить.
Хоч набрався трохи муки,
А вгадав, що сестри — руки.
Так собі і запишіть.

[1893]