* * *

Ой не цвісти калиноньці
    В зеленім гаї,
Не гуляти козакові
    У ріднім краї.

Ішов козак дорогою
    Не в Крим, не по сіль,
Зустрілася пригодонька —
    Вдовина постіль.

На білії подушечки
    Головку поклав, —
Забув тую дівчиноньку,
    Що дома кохав…

Ой не цвіте калинонька
    В зеленім гаї,
Плаче нишком дівчинонька
    У своїм краї.

Ніхто в світі жалю її
    Не чув і не знав,
Тільки тая тополенька,
    Де голуб сідав.

Під тією тополею
    Травиця росте,
Між травою зеленою
    Барвінок цвіте.

Дівчинонька барвінкові
    В’януть не дає;
Щовечора тихесенько
    Сльозами поллє…

Високая тополенько,
    Зеленій, шуми!
Цвіти, цвіти, барвіночку,
    З весни до зими!

Довіку вас дівчинонька
    Буде доглядать,
З вами тугу розважати,
    Долю викликать…

Июль 1867 г.
Чернигов