«От лайдаки! Що вони там роблять?»
Цікавість, а радше неухильне прагнення залізної дисципліни перемогли, і він з рішучим виглядом наблизився до вантажників.
— Що за бунт? Чому не працюєте? — різко запитав він найстаршого.
— Та от, пане начальнику, святкуємо, — вклонився дядько Мотовило.
— А хіба сьогодні якесь свято? — твердим як струна голосом заперечив Кривальський, заклавши руки за спину.
— Так, нас навідав чемпіон Республіки, — поклав Арсен Погуляй руку на плече Іванові.
— Що ти верзеш? — не стримався Кривальський. — Менше треба пити! За роботу, лайдаки!
— А-а, пан Кривальский ще не знає! — Арсен простягнув заступникові директора заяложену газету.
Той швидко пробіг очима текст, потім зупинився, глипнув на фото, далі — на Івана і ще раз — на фото.
— О! Сам Іван Сила! — розплився він у посмішці. — Я маю честь вітати вас у нашій установі. Може, зайдете на кавусю?
— Дякую, — відказав Іван. — Маю роботу.
— Ви десь поблизу працюєте? — пана Кривальського було не впізнати. Тепер він був сама люб’язність.
— Я працюю у вас, — засміявся Іван.
— У мене? — остовпів Кривальський. — Себто як у нас?
— Я — вантажник, і коли ваша ласка, то я би взявся до роботи. Страшенно хочеться щось подвигати, — Іван розправив плечі і пішов до товаришів, які вже почали тягати пивні діжки.
Кривальський так і залишився стояти, час від часу глипаючи то на газету, то на власні черевики. Він поволі побрів до свого кабінету. Наступного дня в коридорі біля дверей заступника начальника з’явилася елегантна табличка: «Тут працював чемпіон Республіки Іван Сила — гордість нашої залізниці».
Щоправда, «гордість залізниці» про пам’ятну дошку так і не довідався. Відпрацювавши свою зміну, Іван повів хлопців на пиво, щедро пригощаючи їх за наймиліше у своєму житті вшанування.
РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ ФІКСА ВИКРИВАЄ АНТИУРЯДОВУ ЗМОВУ
Фікса увірвався до кабінету капітана Миколайчики без попередження.
А оскільки пан капітан якраз підрівнював пилочкою нігті, то йому стало страшенно незручно.
— Агенте 008, що ви собі дозволяєте? — почервонів він.
— Пане капітане, справа надзвичайної ваги, — Фіксі знову запаморочилося в голові, і він схопився за стіл.
— Я бачу, з вами не все гаразд, — Миколайчик вказав рукою на стілець.
— Пане капітане, на вашого найкращого агента вчинено замах, — Фікса з полегшенням сів і обтер спітніле чоло хустинкою. — У четвер, коли я вже все дослідив і збирався покидати зону спостереження, мене підло заманили в пастку і вчинили розправу.
Капітан із цікавістю почав слухати: аби обхитрувати Фіксу, треба бути вельми кмітливим.
— І скільки їх було? — запитав він, дістаючи з шафи розпочату коробку цукерок.
— Двоє. Але один із них… Один із них… — від хвилювання агентові аж сперло подих.
— Так хто був один із них? — капітан Миколайчик підсунув цукерки до Фікси. — Підсолодіться, голубчику!
Той кинув собі до рота відразу кілька трюфелів і почав шалено жувати.
— Один іж них — чемпіон Решпубліки ж бокшу, — прошамотів він набитим ротом. — Шебто жі штанги.
— Ви хочете сказати, що це той молодик, який переміг нашого Магдебуру? — пещена рука капітана теж потягнулася за цукеркою.
— Так, пане капітане, саме це я і хочу сказати, — обличчя агента розпливлося в посмішці.
— А що з вашими зубами? — раптом запитав Миколайчик.
— Не зрозумів, — стривожився Фікса.
— Гляньте, — Миколайчик подав йому маленьке люстерко, яке завжди носив у кишені.
— О, діво Маріє! — заволав на весь кабінет Фікса. У низці його рівних білих зубів тепер зяяли дві чорні дірки. — Він вибив мені два зуби! — заламував руки агент. — Як я тепер прийду до мами в гості? Вона мене приб’є!
Капітан Миколайчик дістав із шафи надпочату пляшку коньяку.
— Заспокойтеся, Фіксо, — почав наливати він у крихітні чарочки. — Ми представимо вас до урядової нагороди. Але спочатку розкажіть, що ви рознюхали.
— Отже, так, — агент 008 знову став втіленням професійності. — Доповідаю: на вокзалі діє злочинне угруповання, яке займається контрабандою в особливо великих розмірах. Крадуть цілими ешелонами. Ниточки, — тут Фікса підняв палець, — тягнуться аж догори.
— І дуже догори? — капітан Миколайчик показав очима на стелю.
— Дуже, — тихо видавив із себе Фікса.
Капітан Миколайчик розмірковував.
Якщо ниточки контрабанди ведуть так угору, то невідомо, куди вони заведуть.
А неприємностей не хотів ніхто, в тому числі й пан капітан, який вирізнявся вишуканістю і тактом. Може, зупинитися на нижчому рівні?
— А хто у банді оцей чемпіон? — задумано мовив він.
— Він очолює бойовиків, — з готовністю доповів Фікса.
— І багато у них бійців? — Миколайчик продовжував про щось розмірковувати.
— Багато, — Фікса нагнувся до капітана. — Ви просили довідатися про такого собі доктора Брякуса. Так-от, цей тип є їхнім шефом. Діють під прикриттям домашнього спортивного клубу. Вдома у Брякуса — штаб-квартира і навчальний центр штурмовиків. Не здивуюся, якщо там виявиться і склад зброї. Діяти треба негайно!