У синє море сонце ясне тоне,
І своє світло, ніби кров, червоне,
     По всій країні доокола сіє;
А там зозульку в гаю десь чувати,
А там дзвіночок став селом кувати,
     Там в борі вітер листям шелевіє:
     Пречиста діво, радуйся, Маріє…

     Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Он молод жовняр ліг си на мураві,
Личко студене, шати му кроваві, —
     Розстрілен нині; бо самий не вміє…
Камраття яму темну му вкопали
І на спочинок бідного в ню склали;
     Уже не скаже, як дзвінок запіє:
     «Пречиста діво, радуйся, Маріє…»

     Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Під плотом сіла удовиця-мати,
До себе тулить бідне сиротяти
     І плаче ревне, серденько їй мліє, —
Ба вже не плаче, вже і не голосить,
Склонила голов — більше не підносить;
Зірниці плачуть, а дзвінок німіє…
     Пречиста діво, радуйся, Маріє.

     Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Там онде блудить сплакана дитина
Без тата, мами, бідна сиротина,
     Нічо не їло, душечка му мліє, —
І хоче в хату бідня навернути,
Господар псами тровить єго, чути:
     Верескло, впало, кров ся з ніжки ліє…
     Пречиста діво, радуйся, Маріє.

     Пречиста діво, радуйся, Маріє,
Бо я не можу… Вшак я маю душу,
І чути мушу, і дивити мушу,
     Що тут на світі, ах, тутки ся діє;
Да як до гробу зложать моє тіло,
Де темно, тісно, студено, зотліло,
     Де нич не плаче, де усе німіє,—
     Пречиста діво, радуйся, Маріє!

[1861]