УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ЗАГУЛ ДМИТРО Спомин І Скільки, скільки довгих років, Років горя і турботи, Проминуло з того часу, Як по горах я ходив! Чотирнадцять довгих років… А в душі моїй ще й досі Дзвонить стогоном скорботи Тужний пам’ятний мотив. Наче я ще й досі чую Звук скорботної флояри, Що старий вакар пускає За вівцями по ґруні; Наче й досі зачуваю Голос матері старої, Що про Довбуша співає За куделею мені. І ввижаються малому Чорні постаті опришків, Що на Косів чимчикують, До Вижниці чи до Кут, А між ними — славний калфа, Збуй-легінь Олекса Довбуш… Люту помсту він готує За залізо панських пут. Впізнаю його одразу: Байбарак,                черчені гачі, Дубелтівка і тобівка, Ще й блискучий топорець. Погляд блискавкою грає, А за чересом пістолі — Не одній поганій лєнці Гримнули вони: кінець! Капелюх ув огальонах, Пистик павиного пір’я — Чи ж не гідна це оздоба Отаманській голові? У руках — ведмежа сила, Груди — спіж, а дужі ноги Незатертий слід лишають На отаві лісовій. ІІ Ходять шепоти лісами, Шелестять високі трави, Дзвонять сосни і смереки, Верховинський бір гуде, — Весело журчать потоки, Беркут високо кружляє — То наш Довбуш, наш отаман, На криваву справу йде. То не сосни, не ялиці, Не тонкі, стрункі смереки, То співає веретено В вутлій маминій руці, В каглі вихор завиває, Дика фуфела лютує, Каганець блищить з опецка, Кіт мурличе на печі. То снується довга нитка Ніччю з білої куделі, Що єднає чорні думи З мріями веселих днів; І снується довга казка Про опришків, чорних хлопців… Чом не золота оздоба Чорних заробітних днів? Витвір мрійної уяви, Що любовно накидає На страшні криваві справи Лицарський, містичний флер. А слова тієї пісні І мотив її тужливий Змучену, зболілу душу Заколихує й тепер. 1925 Постійна адреса: http://ukrlit.org/zahul_dmytro_yuriiovych/spomyn