УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ЗАГУЛ ДМИТРО Дифірамб водоспаду (За І. Голем) Води і люди! Ви вічний, могутній рух! Нестримні діти природи, Спонука спонук. Ви — дух! Ви — сила! Води і люди. Ні гори, ні скелі — Не стримають ваших Стромих доріг, Не вдержать Навальний ваш біг — Ні простори пустелі, Ні примари богів угорі, На хмарній небесній стелі. Не вдержаться гори, Де ваша сила пройде — Звузяться сині простори. Бог упаде, — А рух ваш не згасне ніколи, Ніколи!.. Ніде!.. Перед променем вашим — Кришиться криця, Кремінь, граніт, — Перед поглядом вашим — Зникає запона тисячоліть, — Перед голосом вашим — Мовчання смерті стоїть, — Розкрите — одверте. О водоспаде, Танцюристе перлистий! Зі свого стрімкого Водяного стовбура На твердому пні Ти вічно цвітеш свій танок До сухої землі. Мільйонами струнних гілок — Міріадами перлів-квіток. Оддаєшся траві, Кропиві отруйній Над рівчаками доріг, Гониш стрункі водограї Соковито-зелених пальм догори. Мерзне дрібна незабудка В холодній твоїй росі, А сіра маслина — Дерево Сходу — Мідяними помпами-смоками Висисає твій сік, Вічний коханку землі. Отже ж, і я, — Я, твій безсмертний коханець, Люба земле моя — Розіллюся потопою-зливою На просторах твоїх І нестримною повіддю Людство заллю. Донизу! До низу з верхів самоти! Додолу! Додолу лети, Буйний Дунаю! Шумом кохання В долах розтану. На скелях високих Оком своїм Глибінь долин я зміряю. Розженусь, розбіжусь — І в море голів увіллюсь, Де злидні, Де горе нужденних. До темних проваллів Поборених, зморених, Закутих, пригноблених, До сірих пустель, До безодень безплодних, До безкраїх степів-бідняків, До задимлених гаваней вигнанців — Скрізь розіллюсь, Зіллюся з морем Зітхань і сліз. Униз! Униз! До скам’янілого глибу, В засохлу скибу, Водоспаде, спустись! Мусиш слухатись Вічного трибу: Униз! Униз! Хто роздаровує силу свою, Непомітно стає багачем. Каскадами вуст, Джерелами очей Дарунки свої розіллю — Я велику любов Уночі роздаю. Беріть мою силу! Беріть її! Дарую, що маю, — Свою любов! Буду розтрачуватись до краю, Знову і знову, Бо знаю я: Невичерпні глетчери землі, Невичерпні джерела серця! 1925 Постійна адреса: http://ukrlit.org/zahul_dmytro_yuriiovych/dyfiramb_vodospadu