УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ЗАБІЛА ВІКТОР Соловей (1835—1836) Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько — Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім, трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя пісня дуже гарна, Ти гарно й співаєш, Ти щастливий, спарувався І гніздечко маєш! А я бідний, безталанний, Без пари, без хати: Не досталось мені в світі Весело співати. Сонце зійде — я нуджуся, І заходить — плачу: Котру люблю дівчиноньку, Тієї не бачу. Довго й чутки вже не маю Про милу дівчину; Цілий вік свій усе плачусь На лиху годину. Не щебечи, соловейку, Як сонце пригріє! Не щебечи, малюсенький, І як вечоріє! Ти лети, співай тим людям, Котрі веселяться; Вони піснею твоєю Будуть забавляться. А мені такая пісня Душу роздирає!— Гірше б’ється моє серце, Аж дух завмирає. Пугач мені так годиться: Стогне, не співає; Нехай стогне коло мене, Да смерть возвіщає. 1835 — 1836 Постійна адреса: http://ukrlit.org/zabila_viktor_mykolaiovych/solovei