УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ВОРОНИЙ МИКОЛА Весняні елегії (1904) Сонце заходить, цілуючи гай, Квіти кивають йому на добраніч, Шепчуть, листочки зриваючи на ніч: — Не покидай, не покидай… В рідному краї нам долі нема: Бурі нас нищать, пригноблює тьма, Студять морози… Цвіт наш, красу нашу — гублять усе! З півночі вітер з собою несе Люті погрози. Мало зазанали ми світла й тепла: Холод, тумани та сіра імла — От наша доля! Пасербам в рідній своїй стороні, Нам хіба тільки ввижаются в сні Щастя та воля! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сонце заходить, цілуючи гай, Квіти кивають йому на добраніч, Шепчуть, листочки звиваючи на ніч: — Не покидай… не покидай… 7 вересня 1904 Постійна адреса: http://ukrlit.org/voronyi_mykola_kindratovych/vesniani_elehii