УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ВОРОНЬКО ПЛАТОН Коли б мене більше на світі було 1 Коли б мене більше на світі було У часі, У просторі, В дусі… Щоб я — первосуть і ясне первотло… Підняв би із променів куте стило І «Мир» Написав би на вічному русі. Не Богові дав би те слово — Матусі! Коли б мене більше на світі було. 2 Вдихаю мороз, Видихаю тепло — Я світ зігріваю собою, Радію і плачу над тою судьбою, Яку йому світотворіння дало. Коли б мене більше на світі було, Довкола б усе круглорічно цвіло І мирне крило, Лебедине крило, Неначе супутник, у небі пливло З моєю, як сонце, любов’ю, — Коли б мене більше на світі було. 3 Над книгою людства схиляю чоло, Скресають, ламаючи далі і строки, Герої свободи, Прогресу пророки. Творці надбджолиної вдачі, — В їх роки Метал говорив і каміння жило, І відьма губила старе помело, У хмарах «священне писання» гнило Лиш мислі буяння широке. Коли б мене більше на світі було, Підняв би забуті народи, їх кроки, Добра їхніх душ глибоченні потоки, — Коли б мене більше на світі було. 4 Над книгою людства схиляю чоло — Скрізь попел пожеж, як замети. Батий підпалив моє давнє село І Київ розніс, Мов його й не було. І «подвиги» ті оспівали поети, Несли свої оди на ханські бенкети За м’ясо, кумис, за рубіни і скло. Коли б мене більше на світі було… На жаль, не зметеш пожариння прикмети, Диханням у сніг не посієш тепло. 5 Княж-Київ тоді поростав кропивою, Мур-камінь тужив за душею живою І попелом плакав на тисячі гін. І дзвін без’язикий, Розколотий дзвін На вітрі дзвенів у безлюдній пустелі, Тримаючи сволок в проваленій стелі. З княж-Києва того, Слов’янка-билина. Свій посох взяла молода Україна І долю тривожну. В вінку тої долі Вінчалася з віком козацької волі — Не дуже веселе весілля було. Коли б мене більше… Та все вже пройшло. 6 Про город Іван ви чували чи ні Великий зело І багатий зело. Коли б мене більше на світі було В той час, Як посунулись морем вогні, Я б виніс його І возив на коні Усі сім століть при дзвінкім стремені. Тепер би поставив його на чоло Моїй Україні в злата житяні — Коли б мене більше на світі було. 7 Коли б мене більше на світі було, Тоді на Карпатах, Тоді з ковпаками, Не толом… Закрив би грудьми і руками Ту прірву, із котрої пеклом несло. Я сам задушив би Своїми руками Фашистське, Гадюче, Ядуче кубло, Коли б мене більше на світі було. 8 Нековані коні в бушованім возі Везуть по відчаї, по лютій знемозі, По ранах, по голих містах України Мене, партизана, — кавалок руїни. Поліссям везуть — і зненацька міжгір’я — Міжгір’я, забите снігами і пір’ям, Як після погрому, жахного погрому. Хтось каже: «Це Київ, ми їдем додому». Зі стін скособочених виснуть патрони Без лампочок, наче старі мікрофони, — У них я на всесвіт гукаю: «Ал-ло! Ви чуєте біль мій із пекла земного!» Волаю — аж кров через гіпс на дорогу… Не чують… Коли б мене більше було! О сестри мої! Кожна — ружі стебло, Яке заламали доріг камнепади, Доріг у Царгради, Доріг в Бухенвальди. Коли б мене більше на світі було, Я б шаблю стоверстну тоді наголо!. Як меч правосуддя на вічнеє зло — За вас, мої сестри, За вас, мої лади, За ваших дітей, що у вас не було. 10 Круті балачки та рідка баланда, Позаду, обабіч могольська орда, — Як ми відступали з вогнем під Москву В розхлюпану толом купіль снігову. А як наступали — Вже й кухоль вина, І посмішка панночки десь із вікна, І геть до Берліна стрілою шосе. Чому ж мені згадка щоразу несе Круті балачки, та рідку баланду, І західну дику могольську орду? Бо кров, нами вилита, — це не вода, Бо знову на Рейні могольська орда, Бруниться затоптаних свастик хамло. Коли б мене більше на світі було, Щоб голос мій вчули народи: «Біда! Бо знову на Рейні могольська орда». 11 Коли б мене більше на світі було З моєю любов’ю до миру, Я сів би сьогодні в гаряче сідло — Мерщій у В’єтнам, через гори Паміру, У Африку чорну, в Америку сіру… Зідрав би з війни її чортову шкіру — Коли б мене більше на світі було. 12 Коли б мене більше на світі… Та ні. Таких три мільярди на світі. Невже ж ми скорились тому сатані, Що жити не може Без війн, без різні? Він вигадав луки, ножі крем’яні, Пізніше — Тротил і стволи нарізні, Тепер термоядерні дав сатана. І що з нами буде — Вже й сам він не зна. 13 І все ж не загинуть верстат, чересло, Натхнення Шевченка, Бояна, Ні чудо-руки золоте ремесло, Ні зодчого мисль полум’яна. Коли б мене більше на світі було… Та й так — Маю віру титана. Добро в наших душах сильніше за зло, І світ — Це с квітка, Не рана. 14 Коли б мене більше на світі було — Я б десь біля сонця поставив табло, Де б вічно світилася дата одна: Коли закінчилась Остання війна. 15 На світі мене буде стільки, як є. Не завтра при сонці засвітиться дата. А тому Вітчизна мені подає Коротку команду На подвиг солдата — І в подвигу тому Спасіння моє. 16 Вдихаю мороз, видихаю тепло. Несуть лебедине й орлине крило Мій світ у майбуть — Нелегка його путь. Коли б мене більше на світі було! Постійна адреса: http://ukrlit.org/voronko_platon_mykytovych/koly_b_mene_bilshe_na_sviti_bulo