УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА «Заходить сонце. Сніг іде…» (1971) * * * Заходить сонце. Сніг іде, І серце на ніч місце мостить, І на ніч сон йому іде Через мости та через мости. Лягають спати горобці Із горобчихами та дітьми, Вухами вкутались зайці, Нема і їм де сну подіти. Дрімає вітру срібна дуда, І дика груша в сні дичить. Лиш не ляга моя приблуда, Лиманом з поля ідучи. Вона не ляже, не приляже, Оця приблудонька моя: Свій босий слід снігами в’яже І в шиби голову схиля. Її ніхто не бачить в очі, Їй сніг невидимість жене, А змерзлі сльози опівночі Лице ховають крижане. В Холодній Балці, в білій піні Вона іде й співа з ночей. Намерзло льоду в її пісні І снігу в пісні — до плечей! Наморосило в ній туманів, І одинота-одина У ній одніє й на світанні, І тільки щастя їй нема… В Холодній Балці сон-незбуда Усе на світі оточив… Лиш не ляга моя приблуда, З лиману в поле ідучи. 1971 Постійна адреса: http://ukrlit.org/vinhranovskyi_mykola_stepanovych/zahodyt_sontse_snih_ide