УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА Ворон (1956) Мчить теля від зляканої квочки, Де трава розхлюпала курчат, А за ним крізь сині молоточки Татове і мамине дівча. І з горба, де сонця жовту скибу Орють хмар незаймані воли, Розігнались, позникали з виду, Над землею тихо попливли. Лиш теля скружляло над стодолою І поцілувалося з коровою, Щоб згори не бачило дівча. А дівча поникло під тополею, Там, де хміль заплівся із квасолею, Там, де можна плакать і мовчать… На тополі ворон помирає, Глянув вниз — чи плакав він колись? Увостаннє землю споглядає, Налітавсь, набачивсь — не наживсь! Триста літ він не міняв сорочки, — А тепер не пережить курчат! Унизу по синіх молоточках Йде з телям заплакане дівча. 1956 Постійна адреса: http://ukrlit.org/vinhranovskyi_mykola_stepanovych/voron