УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА Станси (1960) 1 Люблю я думать. Я люблю Очима тишу цілувати, Коли, як в тихому гаю, В душі урочисто і свято. І грона кращих почуттів, Налитих мужністю й стражданням, Нести в твій дім і сподіванням Поїти серце в забутті. 2 Степліло літечко… степліли Веселі дні веселих літ — І світ піймав мене… Зраділий, Я обізвався серцем в світ, І вже крізь тебе пораненько Я крикнув, повен сил і дій: — Мій світе, світку, світотенько, Мій світонько, світище мій!.. І — почалось! В криваву греблю Політик чорних, сліз і ран — Ввулканився в вулканну Землю Кривавий Африки вулкан! Пий, світе мій, вино свободи, Як пив мій древній друг Лі Бо! На ясні зорі, чисті води Пливи, скривавлена любов! 4 Любов — не зло. Любов, якби Від себе утекти можливо. Таємних дум, бажань, журби Якби зібрав я чисте жниво, Тоді б ти бачила в мені І мозолі під прапорами, І космос, і над буряками Жінок похилених, як в сні… 5 Нам вічно треба небом жить, По шию будучи в планеті! Якби я міг розворожить Міщанство в реактивнім леті І на серцях колючий дріт, Одежі сірі стоганебні І на економічнім небі Всеїжоїжучий живіт! 6 То був мій перший день колись… Стояло серце на колінах, І профіль твій в бузкових тінях Очима почуття дививсь… Люби мене. Я вже розклав Тобі дари в житейських мервах, Твій дім, і ти, й твій Берислав, Гойдайтесь ще на моїх нервах… То був мій другий день буття. Гангрена серця почалася… Замовкла раптом, зайнялася Радіостанція Життя!.. Я знов коханий… Боже мій! Щасливий вік той, у якому Живе твій подих долі й мрій, Краси і грації… Німому, Ти робиш честь мені… 1960 Постійна адреса: http://ukrlit.org/vinhranovskyi_mykola_stepanovych/stansy