УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА Гайявата (1975) Над лиманом білять синім, Білять білим над лиманом, Над лиманом кукурудза Світлі вуса опустила. І лиманський Гайявата Щось там робить-виробляє, Душить гроно винограду — Зимувати цілу зиму. Дві дитини плачуть в люльці — Тато з мамою сміються. А під хатою з лиманом Дід із прадідом бухика: Душать гроно винограду — Зимувати цілу зиму. Пасе кози над лиманом В сіре вдягнена прабаба. Баба — та копа картоплю Й відганя бджолу від вуха. Та і я роблю тут дещо, Правда, діло несерйозне, Бо люблю щось недалеке, Бо своє люблю при собі, Як любив його і вчора, — Білий побіл над лиманом, Сірий глід з гніздом сорочим, Срібне слово павутини! Телевізор у футболі Перепліскує долоні, Біла курка кудкудаче, І яєчко, мов футболик, Тепло дивиться з гнізда. А тим часом над лиманом Почорніло щось і згасло, Перебігло щось дорогу, Холодком перейнялось, — І за руку старе горе Веде горе молоденьке, Веде горе попід гору Від лиману полинами. І говорить старе горе Молоденькому на вухо: — Ти підеш по нежонатих, А я піду по сімейних, Будем з ними зимувати І не будем знати горя. І говорить мені горе Молодесеньке на вухо: — Буду я тобі за жінку, Ти ж мені за чоловіка. Привезем гарбу соломи Та замісим з нею глини. Лампачу насушим — шифер На Привозі десь в Одесі. Та прищепимо до груші Молоденьке яблунятко, А там дівчинка чи хлопчик Помалесенько знайдуться. Кабаків їм напечемо, З молоком наварим каші, Баранців із кукурудзи Напечем на черені, А на весну козенятко Розчепірить в хаті ніжки Й застрибає по подвір’ю По калюжі вдвох з собою. А тим часом старе горе Вже по-свому хазяйнує: Молотком дорогу мостить, Возить щебінь із кар’єру, Дітям ґудзик пришиває, Через яр до школи водить, Тягне сіті із лиману, В’ялить глосики з бичками, Квасить в діжці помідори, Куфайки несе з крамниці, Ковбасу і торбу цвяхів, Ще й горілочки із перцем! А тим часом над лиманом Чорт зубами тягне хмару, Другий ззаду підпихає, Тягнуть хмару на прабабу І над нею виливають. Та, тікаючи, прабаба — Зі своїми кізьми в скирту — З хлібом синю цибулину На пеньках жує чорненьких! Засміялись чортенята І на бабу потягнули, Потягнули та й линули В пелену їй чорну хмару: “Дай нам, бабо, картоплину, Бо й тебе залиєм з дідом, І не буде вам ні бринзи, Ані грона винограду!” Підхопився прадід з дідом — Мокра курка їм під ноги, — А чорти кричать Їм з хмари: “Загинайтесь, дідугани, Та лягайте в домовину, А там далі видно буде!..” Тягне чорт зубами хмару — Тато з мамою сміються, — Другий ззаду підпихає, — Дві дитини плачуть в люлі, — А лиманський Гайявата Щось там робить-виробляє, Душить гроно винограду — Зимувати цілу зиму! А тим часом над лиманом Наче щось замаячіло, Щось дорогу перебігло, Холодком перейнялось, — І за руку старе щастя Веде щастя молоденьке, Веде щастя попід гору Від лиману полинами. І говорять старе щастя Молоденькому на вухо: — Що лишилось нам робити, Як ми з горем помінялись! Цей Микола Вінграновський, Несерйозний чоловік цей, Душить гроно винограду І все плутає на світі! 1975 Постійна адреса: http://ukrlit.org/vinhranovskyi_mykola_stepanovych/haiiavata