УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ Він заважав ій спати Інколи його за груди хапав довгий і тягучий кашель. Від куріння. — Гнате, мені обридло твоє бухкання! — кричала вона тоді зі спальні. — Ти заважаєш спати. Він винувато дивився на коричневі портьєри і казав: — Добре, Лі, я не кашлятиму. — Взагалі ти міг би йти на кухню і кашляти там хоч до ранку! — солодко тягнула слова та, котру він називав Лі. Світло разом з ним переходило до тісної кухні. Перед світом воно втомлювалося і гасло. Мабуть, втомлювався і він. Короткий нервовий сон сповнювався химерними видовиськами. Колись він глузував над позитивними героями убогих романів. Позитивним завжди снився верстат або трактор. А йому тоді снилися всі дівчата, крім Лі. А як не хотілося розлучатися з нею навіть уві сні! Тепер йому снилися формули, снилися паралельні жирні лінії і вуса головного конструктора. Правда, в Якима Івановича зроду над губами не було щетини, але Гнат у сні чомусь твердо знав, що то все ж його вуса. Одного разу він сказав про це Якимові Івановичу. — Добре, намотаю це на вус, — відбувся той жартом. — А взагалі такі сни спроста не сняться. Ти, мабуть, виснажився. Яким Іванович любив Гната, але не виявляв своїх почуттів, щоб не було зайвих розмов. Як-не-як, а Гнат був його зятем. Того разу несподівано для самого себе він запитав: — Ви часто сваритеся з Лідою? — Ні, ми ніколи не сваримося… — І вона ніколи не сичить на тебе? — Буває. Але тільки тоді, коли я заважаю їй спати… — Я так і знав, що ти заважаєш їй спати, — кинув Яким Іванович, і його добрі карі очі раптом стали сивіти. Так було завжди, коли він сердився. — Боже мій, що ти зробив з кухнею! —— щоранку жахалася Ліда, оглядаючи купи недопалків. — Ти сам скоро перетворишся в пунктирну лінію… А Гнат любив свої прокурені ночі. Він любив свої сигарети, свій кашель і свої креслярські знаряддя. Звісно, без кашлю він міг би обійтися, але без таких ночей — ніяк! Він любив свою втому і свої химерні сни. І ще любив сонне бурмотіння дружини. — Як ти насмалився цих смердючих сигарет… Ліда не розуміла ні його сигарет, ні його кашлю, ні його снів. І не любила його втому і його ночі. Коли Гнат зв’язав докупи всі свої думки, коли його безсоння втілилося в химернім павутинні креслень, він прибіг у спальню і схопив Ліду за плечі: — Лі, як усе здорово вийшло… — Ну, чого ти? — крізь сонну лінь запитала вона. — Лі, я знайшов те, що шукав! — Але ж, милий, хіба через це треба будити все місто? Він до ранку сидів на кухні і заїдав тютюновим димом її байдужість. Ранком він складав речі в чемодан і говорив їй образливі слова. Вона плакала і відповідала йому тим же. А потім він стояв у кабінеті тестя, чи то пак головного конструктора, і виливав йому свою образу. — Я пішов од неї, щоб не заважать їй спати. Я поїду на Північ і ніколи звідти не вернуся… У Якима Івановича очі були сиві, а голос байдужий. — Іди й сідай за роботу. Нічого нюні розпускати, — сказав Яким Іванович. І замовк. Увечері він сам прийшов до Гнатового столу: — Ліда приходила до мене… Гнат відкинув з чола чорну чуприну і немов з ями глянув на тестя. — Що вона говорила? — Тільки те, що завжди кажуть жінки в таких випадках. — Він обмацував очима незграбну постать зятя і думав, мабуть, про щось дуже далеке. — Я сказав їй: коли люблять — не носять своїх сліз до посередників. Гнат одягався і ніяк не міг всунути лівий черевик у калошу. Потім вони спускалися з третього поверху і курили сигарети. На вулиці реготав осінній вечір. Вони йшли крізь його регіт. Несподівано Яким Іванович вхопив Гната за плечі і повернув лицем до себе: — Я сказав їй, що ти, може, повернешся до неї, коли вона проснеться. Тоді ти не заважатимеш їй спати. Він пішов, майже побіг од Гната. Гнат прийшов у готель і дуже рано вклався в ліжко. Йому снилася Ліда, паралельні лінії і неіснуючі вуса головного конструктора. Постійна адреса: http://ukrlit.org/symonenko_vasyl_andriiovych/vin_zavazhav_ii_spaty