УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ Кирпатий барометр I. Замість вечірньої молитви Ти лежиш іще впоперек ліжка — Ну до чого мале й чудне! А до тебе незримі віжки Прив’язали цупко мене. Кажуть, носа ти вкрав у баби, Губи й ноги забрав мої, Взяв у матері синю звабу І в очах своїх затаїв. Спи, грабіжнику мій кирпатий. Сумнів диханням розіграй, Я тобі стану в голови слати Найніжніші подушки мрій. Розішлю свої думи в дозори, Щоб у сизому міражі Не ступило свавільне горе На кордони твоєї душі. Бо не змок ще убивчий порох Од потоків дитячих сліз — Через трупи надій бадьорих Твій одвічний і підлий ворог До усмішки твоєї ліз. Над народами, над віками Встало горе, мов чорний гном. Торохтять бойовів тамтами Над прозорим дитячим сном. Відгодована злість, і хитрість, І закута в броню брехня Атакують добро і щирість Серед ночі й білого дня. Гуркотять бойові колісниці, Свищуть ратища і шаблі… І тривозі моїй не спиться, Йде вона босоніж по землі. І встає проти кривди й злоби Мій обсмалений сонцем гнів, Щоби спав ти спокійно, щоби Ти сміявся і жебонів. І ладнає совість гармати Проти підлості і обмов, І виводить зневіру на страту Безпощадна моя любов. Наливайся земними силами, Вдосталь радощів зачерпни — Над тобою тріпочуть крилами Тихі-тихі спокійні сни… II. Погрози ночі Вибіг він з туману муки, втомлено присів, Гуртувались мляві звуки у сузір’я слів. Мав він силу необорну, цей лукавий хтось, Мені в душу світло чорне від тих слів лилось. Він казав: "Скона твій спокій на моїх ножах, Я — на місці, я — стоокий, я — всесвітній жах. Дам тобі великі очі і великі вуха, Страх до смерті залоскоче силу твого духа. Гей, виходьте, мої слуги, мої вірні діти, Мою владу, мою силу дурню покажіте!" Вибігали із туману з галасом і гиком Довгорукі, волохаті, обплетені ликом. Вузьколобі й куцоногі, з іклами-зубами, Заходились вибивати тропака ногами. Танець пітекантропів Ми не брешем, не лукавим — Що подужаєм, берем! Ми сьогодні світом правим, Все жерем, Жерем, Жерем! Тільки ми од страху вільні, Ми — сини Європи! Ми — могутні, Ми — всесильні, Ми — пітекантропи! Нам живеться ласо й любо, А на совість ми плюєм — Що потрапило на зуби, Те жуем, Жуем, Жуем! Тільки ми від глузду вільні, Ми — сини Європи! Ми — могутні, Ми — всесильні, Ми — пітекантропи! Танцювали, гупотіли, раптом провалились. На їх місці генерали як з землі вродились. Оточили мою душу й заревіли п’яно, Били в груди кулаками, мов у барабани. Хор генералів Слухай, мрійнику, ідіоте! Ти — в комедії лицедій! Ми випльовуєм сотнями з рота Недогризки людських надій. Не цяцьками — ракетами бавимо, А життя не вертає назад — Син ітиме з очима кривавими Крізь гарячий атомний чад. Одсахнеться твоєї щирості І шукатиме ласки у риб, Коли з серця у нього виросте Наша мрія — атомний гриб. Ми його заберем у тебе, Вкрадем юність його й любов І піднімем в розчахнуте небо Над німим божевіллям дібров. Здичавілі од крові нації Будуть щирити ікла, мов звір, І здихатимуть від радіації У роззявлених пащах нір. Як розірве космічну тишу Передсмертний стогін землі — Вічність подвиги наші запише На своєму сивім чолі! Вони пливли у ніч, як манекени, Крізь їхні вигуки байдужі і страшні Прилинув синім видивом до мене Маленький привид і сказав мені. Монолог маленького привида Я — твій ровесник. Доля моя куца, Печаль моя не відає кінця — Старих світил чіткі орбіти рвуться, І гаснуть ненароджені серця. Я — твій ровесник. Плоть моя убита, Із ребер в мене виросли дуби. Моє життя потрощене, мов жито, Ціпами божевілля і злоби. Коли я біг розхристаний на луку, Де обрій так прозоро глибенів, Чужий солдат схопив мене за руку І до людей у білому одвів. І я дививсь на них незрозуміло, В зіницях метушилися зірки, І кров моя червоно цебеніла У банку із рожевої руки. І чорна ніч звелась в очах у мене, І сон легкий навік мене зборов… Моїм убивцям у голодні вени Влили мою дитинно чисту кров. Я — твій ровесник, пролісок надії, Розтоптаний жорстокістю нікчем, Я — син краси і голубої мрії, Я — автор ненаписаних поем. Я — твоя мука і твоє сумління, Мені кати не обрубали крил: Із ран моїх бере твоє коріння Для боротьби і ненависті сил. Немає в мене страху за плечима — Я розірвав його одвічний гніт. Великими блакитними очима Дивлюся я докірливо на світ. Іди і спопеляй байдужі душі, І сліпоту, й холопство прокляни, Щоб не зійшлись, в кривавицю заюшені, Народів обікрадених сини. Я — твій ровесник. Доля моя куца, Печаль моя не відає кінця. Я кличу вас у відчаї не гнуться, А вибухати, як нові сонця! III. Ранок Над тихим сном мого малого сина, Над плетивом думок моїх і мрій Пливла тривога, ніби всесвіт, сива, Гойдаючись на гребенях надій. Цідилась ніч крізь темне сито неба, І зорі танули, як вогники малі… Кирпатий мій! Дивлюся я крізь тебе У завтрашнє страдалиці Землі. Я бережу для тебе її квіти, Тобі несу думок своїх огонь, Для тебе запускаю на орбіти Ракети із порепаних долонь. Ми народились в муках, щоб родити, Синами обезсмертити свій рід, Щоб квітував на диво всьому світу Козацький геніальний родовід! Сини! Сини! Барометри кирпаті Людського спокою і завтрашнього дня! Ми перед вами разом винуваті, Що на планеті бійки і гризня. Ми винуваті, що міліють ріки І лисинами світять береги, Що десь духовні лупляться каліки І виростають ваші вороги. Будь проклят спокій! Досить нарікати На клопітливий і суворий час! Грядуть сини — барометри кирпаті, Вони за все спитають завтра нас. 17.IX.1962 Джерело: Симоненко В. А. У твоєму імені живу. — К.: Веселка, 1994 Постійна адреса: http://ukrlit.org/symonenko_vasyl_andriiovych/kyrpatyi_barometr