УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. СТЕФАНИК ВАСИЛЬ Дурні баби Як то сталося, що жінки на ринку зробили недозволені збори, того ніхто добре не знає. Почалося від того, що стецівська жінка приїхала люта з Коломиї— від сина, що сидить в криміналі. — Мало-м під мурами не замерзла, не пускають — та й ряшта. Ходжу по морозі, душа в мені стигне, коби-м хоть з-поза гратів уздріла його… Жінок коло неї вже більше. — Питаєте, за що сидить. А лихе його знає — за газети. Уздрів через вікно жандаря та запхав мені в пазуху якісь папері. А жандар обшукав його до голого тіла, перевернув хату догори ногами та й сів. Надумав, надумав та й каже мому чоловікові: «Ідіть за цев жидівков через дорогу, най зараз прийде». Прийшла жидівка, а жандар каже: «Обшукай цю жінку, чи нема коло неї яких паперів». І рихтіг, витягла з пазухи ті папері, що мені син дав. Жандар урадувався, поперебирав ті папері та й каже хлопцеві: «Ходіть зі мною на постерунок2». Та й як пішов, то й до сегодні. Питала я, питала, розвідувала, аж чую, а він у криміналі в Коломиї… Жінок щораз більше. — А хоть би-м і замерзла, то їду до него, то в мене наймиліша дитина, може, він голоден, може, його нендза їсть, може, за ґратами замерзає. Старий кричить, на кого решта дітей маються лишити. А я кажу йому: «Як не хочеш завезти ід колії, то я, бігме, на колінах піду». Вздрів що нема зо мнов що робити, запрєг коні та й повіз. Сіла я в ту колію, пудить, гадаю, зараз буду його видіти… Жінок уже зібралася велика громада, вже й чоловіки позаду з батогами поставали, і поліцай вже підслухує. — Та нім я найшла той кримінал, заки я там ся добила, то най вас бог боронить. Але трафився якийсь добрий панок та й каже до мене: «Чо ти жінко, під цим муром замерзаєш?» А я плачу. Розповіла я йому, що так і так, і він завів мене всередину до криміналу. Стягнули з мене протокул, як я си називаю, як він си називає, відки… Жандарм пробував розгонити, але з бабами то так легко не йде. — Там виділа сина, відай, ним так, відколи він, не тішилася. І не журітьси, мамо, і веселий він, і каже: «Тут нас сидить таких богато, нічо нам не буде, як який рік-два дістану, то ми молоді та й відсидимо». Отак він мене розважує. Дивлюся на ті мури, на малі вікна з гра-тами та й кажу йому: «А де ж ти тут, сину, годен два роки вітримати?» Отак я з ним мінуточку побула —та й гай, бабо, забирайся. Але мені і це добре… Тут уже зробилася баталія, жандармів щораз більше, жінки не хотять розходитися, крик. Якась карлівська жінка кричить: — Ви хочете всі наші діти, що в школах вчуться, зогноїти по криміналах, аби потім мужиків запрячи в ярем… — Ви наші діти порозгонили по всім світі, мій утік на Україну, та й не знаю, ци жиє він, ци пропав. — А мій гине десь у чехах. — А мій у німця, аби вам так легко конати, як мені оплакувати мою дитину! Жандармів щораз більше, крик росте. Чоловіки вже пробують успокоювати жандармів, що це дурні баби, що вони не знають припису. — То най лиш ті дві жінці виступлять, ми з ними зробимо протокул, а ці решта най розходяться. — Ех, ми знаємо ці протоку ли. Беріть нас усіх, — Чи довго довго, чи коротко правдалися жінки з жандармами, але за яку годину рушив похід жінок під магістрат, а по боках жандарми. Мороз скрипів і скреготів під ногами, а ззаду йшли чоловіки з батогами. Та кожна з них у червоній платині. Де вони годні пізнати, та й який дідько з тільки бабами годен собі дати раду… І це була правда. До самого вечора жінки мерзли на магістратськім подвір’ю, перемінювали на собі хустки, аби їх не пізнати, і не мож було їх вигнати. Треба було аж просьби, щоби їх звідти позбутися. А як розсипалися вулицями, то реготалися, як з весілля йдучи. Звичайно, дурні баби… Постійна адреса: http://ukrlit.org/stefanyk_vasyl_semenovych/durni_baby