УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН Побоянщина І Колись Боян, співець потужний, Дзвонив у струни золоті, Мов соколів десяток дружний Пускав з-під хмар на лебеді, Не соколи, персти бистрії, Пускав на струни він живії І рокотом про старину Звав Русь хоробру на войну. ІІ Бояне, невмируща тене! Позич і нам твоїх живих, Нехай ночує древнє плем’є Знов поклик до боїв нових, Та не мечі вже харалужні, Прославить силу духа дружні І занедбає давнину, Сліпий кривавий суд-войну. ІІІ Тепер, Бояне, вже не "в полі Незнаємому" летимо Орлами хижими і долі Собі від сліз людських ждемо. Тепер сльозу ми з серця роним, Як у натхненні струни дзвоним Про божу правду між людьми, Про визвіл просвіти зі тьми. ІV Гомере наш! Нам не судилось Тебе почути крізь бої: Німує поле, що багрилось Під славлені пісні твої. Но духа, тене невмируща, Не згасить старина мовчуща, Ні душогубниця-війна, Ні воля деспота дурна. V Ти слово нам тисячолітнє Через младенці переслав І немовлят святе насліддє Проречистим завітував. Ти справді з уст німих і сущих Втворив хвалу віків грядущих: Бо ще той Ірод не родивсь, Щоб смертю розуму хваливсь. VІ Палай же, невсипущий духу, В живущім слові Боянів! Як перебув єси потугу Татар, ляхів і козаків, Переживеш і лихоліттє, Що Русь тіснить свій ріднй рід, Біду з усіх найгіршу бід! VІІ Палай, наш староруський духу, Окрасо древніх буйтурів, І здобувай нам славу другу, Що красить розуму царів. Як на поган ми поборали І християн обороняли, Так побораймо й за уми, Щоб не тонули в рабськім тьмі. Постійна адреса: http://ukrlit.org/kulish_panteleimon_oleksandrovych/poboianschyna