УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. КОСТЕНКО ЛІНА Зорі В холодні ночі звужуються зорі, немов зіниці божевільного. Моторошно й пильно дивиться Всесвіт — Великий Маг, — піднявши над землею рукав Чумацького Шляху… А в ночі теплі, в ночі бірюзові, стрекочуть кастаньєтами цикади. І над землею розцвітають зорі, солодкі й жовті, як цукати. Зорі мають гіпнотичну силу. Люди зіркою з давнини називають жінку вродливу, яхти, квіти й ордени. Кажуть: зірку щасливу має. Провідною зірку зовуть. Кажуть: з неба зірок не знімає. І по зорях знаходять путь. — Хтось умер, — говорили строго, коли впала з неба зоря. Гадали по зорях астрологи. І на зорі молились моря. І недарма у сотнях вір сподівалось — душа воскресне, полетить десь туди, до зір, бо між зорями — царство небесне… А в ночі буйні, в ночі горобині палають зорі грізної краси… Ти побувала зіркою, людино! Хто ж має право людство погасить?! Постійна адреса: http://ukrlit.org/kostenko_lina_vasylivna/zori