УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. КОРОТИЧ ВІТАЛІЙ Запах неба Вас не цікавило, чим пахнуть хмари? Можливо — білизною, Можливо — сльозами, Можливо — просто водою. Так, ті самі, що пливуть, немов примари; Мов сірі тварини, Кудлатою чередою. Вони пахнуть, напевно, кров’ю, Пролитою на брустверів бруси, Сльозами — за милими, за їжею, за здоров’ям — Біленькі хмарини, Загорнені в чорно-сірі бурнуси. Вони пахнуть водою з калюж на шляхах планети, Молоком, розлитим із теплих старих бідонів, Ладненькі хмари, Газувате калюжне нетто, Загони, що пливуть у небі синьо-бездоннім. Вони пропахли забутим в блюдечках чаєм, Твоїм духмяним волоссям, моя мила. Пахнуть вони рослиною — молочаєм. Міськими димами і туалетним милом. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Війна відгула. І не світять пожежі в небо, І дзвони на сполох не кличуть голосом мідним. Хмари — спокійні. Я вірю — це так і треба, Щоб запах спокою був найбільш необхідним. Я хочу, щоб людство забуло про воєн мари. Щоб люди не думали Страшними, злими словами… Хмари — пахнуть, Життям нашим пахнуть хмари, Маленькі сірі дзеркала, Що плинуть над головами. Джерело: Кошелівець І. Панорама найновішої літератури УРСР. — Мюнхен.: Пролог, 1963. Постійна адреса: http://ukrlit.org/korotych_vitalii_oleksiiovych/zapakh_neba