УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ХВИЛЬОВИЙ МИКОЛА На глухім шляху (1923) Глибокі борозни літ… І це — тоска… Куди сховаюсь від могил твоїх? …А втім, добре: і штучні вона мала, та з часом повипадали з омети. А постать її прибила чвиря. Знаєте — чвиря на глухім шляху. …Мороз коле скло, мережить скло. Школа, клас…, До повіту — 60, до станції — 80. Навкруги: глуш, глуш, глуш… Це глибокий чатинник моєї несибірської тайги. .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .  .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   . …Знаєте, милий друже, от мініатюрний фрагмент із забутої, розвіяної поеми «Азія». «…В п’ятому віці — дикім і далекім — від Уральських хребтів, від Волзьких скель до тихих голубих вод Дунаю: гуни, сармати, германці… І вбив син Мундцука свого брата Бледу. Скажений Аттіла, король гуннів. …Проходили віки. І прийшов глухий вік — XIV. І на невідомих азіатських верхів’ях підвелась грізна постать Темерлана…» Це nota bene1 до моєї віри:  в е л и к а   і с т и н а   з е м л і:   с о н ц е   п і д в о д и т ь с я   н а   с х о д і. …Сосни гудуть-гудуть… Чого так сосни гудуть? — Хуртовина. Вітри. Ох ви, сосни мої — азіатський край! .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .  .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   . …Школа, клас. Дітвора співає: — Ніхто не дасть нам ізбавлення: ні туз, ні дама, ні валет… …Наталя Миколаївна стурбована. Наталя Миколаївна біжить: — Боже мій, діти! Не можна так співати: це ж пісня державна! Наталя Миколаївна скінчила прогімназію — то так далеко! — Нестір — сторож: — …Миколаївно! А хліба вже, ма ’ть, нема! — Ах, Несторе! Боже мій! Чого ви турбуєтесь?.. Я як-небудь… Вона… «як-небудь». Нестір: — Ох, Миколаївно! Святий ви чоловік. Потому, як мені уздрівається: забули про нас буржуази… Пожалуйте, махорочки… Закурюють. …Нафти нема. Ночі довгі, як степові дороги на великій рівнині. На холодній печі, в ганчірках — фунт сухарів у кутку і старе тіло. А ще старе біля порога: Нестір. Тоді сни… А може, таємна ява? — …у другому двадцятого століття, двадцять років тому він приїхав, бадьорий і радісний, як сама юність. Стояв вересень. Стояли блакитні далекі простори. Тоді обрій цвів гарячими маками, і облітали пелюстки, і обгортали мозок. На серці співала струнка, біла, як молоко, береза: у неї пишні молоді перса, у неї золоті кучері… …(— Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!..) …Над архіпелагом осель, у м’ятову даль линула березова пісня. …І курів далекий обрій, і пахли в мріях мальтійські мандарини й африканський мигдаль. — …Наталочко! Моє миле котятко! Я ввесь дзвеню цукровим троском… Там, десь, на Великих Зондських, на вулкані Смеру. Наталочко! Моя зелена наядо! Тоді кипіла скажено друга молодість, тоді не вірила, що йде тридцята весна, бо в очах темніло, а під ягодою тугої перси ревли від солодких мук отари самців. Вона: — …Олексо! Мій божевільний! Я п’янію… Налий усю мене столітнім медом, туманним хмелем, Олексо! Розірви мені сорочку! …Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли! І прокинулась ріка до порогів. (— Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?) …Над оселями проходили сторожкі ночі. Проходили по осоках, по заводах і далі в простір, лісовими стежками, за узлісся. (— Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!) — …Миколаївно! Чи чуєте? — Чую, Несторе! — Мабуть, прийшов кінець. З’їли сукині сини революцію. — Бог його знає, Несторе! Та тільки я думаю: все гарно буде. Отже, на тому тижні приїздили з наробразу, казали: все гарно буде. …А сосни гудуть-гудуть… — Чого так сосни гудуть? — Хуртовина. Вітри. Ох, ви, сосни мої — азіатський край! …Чиркнув сірник. Нестір запалив свічку: — Отож учора був на базарі, так оратор казав: такий із наших… Треба, каже (ч и т а є   по   з а п и с ц і)… двадцять п’ять архівоєнських комунізмів… Щоб, значить, була правда… Що ви на це скажете? … — Пф! — свічка погасла. — Бог його знає, Несторе!     …Перший осадчий прийшов з Правобережжя через Сагайдак — великий чумацький шлях. Перша хата була на березі. Але ріку випивало сонце, а тросків підрізували роки, і відходила вода в долину. Тоді будівлі стояли на горбах, а вулицею летіли бенгальськими огнями піски. …Співала: — А я дівчина Наталка, а зовуть мене Полтавка… — …Наталочко! Моє миле котятко! …Він приїхав до бунту, коли в глибинах осель ріс бунт. Говорив про бунт — такий гострий, як бритва на горлі, такий грізний, як смерч в океані… шумують, шумують води: вал за валом. На сході — маяк. Рев сирени. …А друга молодість і в Нестора була: Наталя Миколаївна — це недосяжні кургани зір. …З Нестором Олекса й посадив цю сосну. Тоді, двадцять літ тому. …А бунт виріс і положив бритву на горло. Він: — Наталочко! Я йду туди, до них! — Іди, милий. Він пішов і не вернувся: не вертаються — хто в бунт. …У Сибір на золоті розсипини по Володимирській пройшов каторжник. І не прийшов. …І знову сни… а може, таємна яв?.. Хіба знала, що в неї закоханий цей незграбний бородатий Нестір? …Плоть не розцвіла в закладний час. Від нього, від Олекси. І ніколи не було. Школа осунулась. Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак. У п’ятому двадцятого століття проходив останній шквал другої молодості. І після заняття з сумом дивилась (з сумом врізаної стеблини) на Нестора. Як вона хотіла, щоб він зрозумів її. Але не зрозумів, ї одійшла друга молодість… А третя ніколи не приходить. …Брели роки. Пролітали журавлі, горіли світанки, горіли зорі. А вранці в садках шуміла діямантова паморозь. — …Чи скоро земля воскресне? І біжить глибокий чатинник моєї несибірської тайги назустріч свіжому вітрові… День за днем, рік за роком — у вічність… (— Гей, ти, Дніпре! Гей ти, сивий! Чи довго ще до навігації?) …Нестір ходив у суботу по пошту за десять верстов і приносив відтіля пошту й тютюн «Бурас» за дев’ятнадцять копійок, у синій обгортці. До глибокої ночі вони курили й грали у хвильки. …Азія — не Азія. Провінція — далі, провінція — глибше. Далекий обрій димиться. Темний вітер, сіверко. Білий вітер. Замело доріжки, вовчі стежки, заячі сліди. Повстали замети, набії. За сараєм іржала, вила і рожала замети ніч. …А сосни гудуть-гудуть… — Чого так сосни гудуть. — Хуртовина. Вітри. Ох, ви, сосни мої — азіатський край! .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .  .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   . …Уранці підвівся багряний диск холодного сонця. І стояв чатинник, як бабусина казка. Стояв по груди в снігу. На вітах горіли червінці. Це остання згадка другої молодості. …Але скоро вітер знову підняв хмари. Вдарив в диск холодного сонця. Розбив диск холодного сонця. І знову хуга. …А в школу таки зібрались. У лахміттях федеративного добра. У школі біженець Стасик. Наталя Миколаївна читає історію: — Поляки гнітили український народ. Дітвора до хлопчиська: — Стасику! А ти ж полячок! — Бережись, Стасику, задавимо тебе вночі. І скаржилась Наталя Миколаївна. А Наталі Миколаївні кажуть: — Навіщо ж ви так говорите? — Боже мій, нас так учили в прогімназії. А то ще буває з Богом. Діти: — Ми в класі в Бога не віримо, а вдома віримо, бо й Наталя Миколаївна вдома вірить: ми самі бачили. І ще: — Наталю Миколаївно! А навіщо ви ікону зняли? — Ах, діти, ікон уже в класі не можна вішати: наробраз не дозволяє. …Давно це: до Наталі Миколаївни з’їжджались із сусідніх сіл учителі, учительки, фельшери й грали у фанта. Це теж спогади. А село темне й гниє в пранцях. Медикаменти за горами, за морями. В селі уміють лікувати бешиху. Вечір. У кімнаті самогонний апарат. Нестір: пляшки, а тоді й хліба купимо. — Купіть, Несторе! …Налили по рюмці. Випили… Темніє… І знову надворі хуга. …А сосни гудуть-гудуть… — Чого так сосни гудуть? …Хуртовина. Вітри. Ох, ви, сосни мої — азіатський край! ______________ 1 Заміть добре (латин.) Постійна адреса: http://ukrlit.org/khvyliovyi_mykola/na_hlukhim_shliakhu