УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. КАРМАНСЬКИЙ ПЕТРО Надгробні стихирі Evasi effugi. Spes et Fortuna valete, nil mihi vobiscum est, ludificate alios.*                (Саркофаг Л. Антонія в латер. музеї в Римі). Наспів Прощай, безодне сліз і мук! Обрій стемнів і маяк згас, Довкола тьма, а тайний звук Манить мене в лиман — до вас, Блаженні тіні! Добраніч всім! Мені пора Спочить по довгих трудах дня. Противний вітер, дощ, жара І проти хвиль важка борня Зломили силу. А що вловив! Оману мрій, Гірке зневір’я, сум і жаль І біль по втраті всіх надій Та юних сил. Одна печаль Піде зо мною. А впрочім всьо пуста мана. Багатство, слава — всьо хитке; Любов, дружба — піна ніжна. Одно лишень в життю стійке: Терпіння. А там і це, відай, минесь… — Судно, спинись! Зверни в лиман! Цить, серце, цить! З могил несесь Солодкий клич… Кругом туман — Добраніч вам! Добраніч всім! _________________________________________________________ * Скінчився (вийшов) вік. Нація і доля, бувайте здорові (прощайте)! Нічого мені з вами залишатися, забавляйте інших (латин.). Стих І Не жаль мені, що люті муки Мене женуть в сиру могилу. Мене давно, давно втомило Життя гірке. Поро розлуки, Вітай! Вітай! По чім жаліть? Коса морозу Скосила в серці квіт надії, А я орю, скороджу, сію І ллю на скибу щиру сльозу, Надармо ллю. Горе! З чим вернусь я з дороги? Ти знаєш, отче, я трудився. І з груди рветься зойк тривоги. Прости! Прости! Мені не жаль, що рано гину: Життя — Голгота, розкіш — мрія, Бажання — пекло. Серце мліє, Що я піду, а другам кину Лиш кілька сліз… Стих II Як ф’ялка, розцвівшись у краплях роси, Вже вечором плаче по втраті краси, Потім конає, — І людське життя, ся веселка із мрій, Ледве роз’яснила на хвилю обрій, А вже й минає. Як блискавка блисне і в пропасть майне, Лиш грохіт зловіщий за нею жене І зойк звіряти, — Так само крізь глубінь стрілою несесь Житейське судно. І небавом прийдесь На суд ставати. Стих III Всьо минеться, всьо розрушить Вир буття і міль часу, Студінь смерті всьо зморозить; Славу, честь, добро, красу Втоплять сльози; Всьо заглушить Звук труби. Memento mori! Ніч по дні, а день по ночі — Всьому свій прийде кінець, Щойно станеш квіти рвати, Вже й неси готов вінець: Гаснуть очі, Час вмирати. Чуєш клич? Memento mori! Стих IV Душе вбога! Кинь нікчемну Житейську страсть, а глянь в таємну Безодню сльоз! Барвінок, мирт і лавр пахучий — Усьо колись зв’ялить тріскучий, Твердий мороз. Лиш кипарис стоїть дрімучий, Сповитий в сум. А тихий шум Зловіщо шепче: діти злуди! Страшний рантух Загорне всіх — По всіх, по всіх Загине слух. Цілу безмежну землю вкрили Самі пусті, сумні могили І ліс хрестів, Зів’ялих старців, молодь, діти, Нужденну чернь, суспільні квіти, Князів, царів — Усіх проковтне челюсть гробу, І жар жажди, І лють вражди, Братерський бій, ненависть, злобу — Усьо зрівна Один курган; Усьо мана, Туман, туман… Стих V Не тіла ради, не тіла Терпів Спаситель знущання І випив чашу страждання — Не тіла ради, не тіла! Його кервавиця змила Твою душевну проказу, Твої душевнії врази Його кервавиця змила. Тому не марнуй ідеалів, Не кидай черні під ноги, Нехай не топчуть безроги Поривань-ідеалів. За них прийдеться платити Багато, дуже багато! Шануй же бісери-злато — За них прийдеться платити! Стих VI Як ранній легіт, цілує очі Ніжний, розкішний туман конання. Обрій темніє, на крилах ночі Несеться любе dolce* розстання. Небесний отче! За всі печалі, За море сліз, за вік скрижалі — Молю спокою! _____________________ * Dolce — солодке (іт.). Стих VII Як гляну в прогалину горя На шлях, що покрився хрестами, То серце стинається жахом І очі заходять сльозами. О горе! Кудою прямуєм? Та чим закінчаться туземні Ті суяти наші нікчемні? Всьо темне, таємне… Не чуєм! FINALE Засну, як легіт в сірій скибі, Розвіюсь, мов рідка імла, Візьму з собою злидні й болі, Оставлю вам самі діла. І в хвилях скорби, в хвилях горя, В тяжких для вас осінніх днях, Вони засяють, наче зорі, І прояснять вам темний шлях. Постійна адреса: http://ukrlit.org/karmanskyi_petro_sylvestrovych/nadhrobni_stykhyri