УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ГРІНЧАК ВАСИЛЬ Арарат Борису Єгіазаряну Дивлюсь, мов зачарований, на диво: За Єреваном, за долинами в імлі, Над хмарами, що виснуть мерехтливо, На кревно рідній, на чужій землі, Біліє Арарат, мов пасмо сиве. Проміння над вершинами ясніє, Ковчег із Ноєм з хмари виплива,– Як видиво біблійне, ледве мріє, Мов казка давня знову ожива… Лиш Арарат над світом ген сивіє. Бо в цій долині, де сади квітчали Родючу землю, де гінка лоза Під гронами згиналась і ячала, З очей дитячих покотилася сльоза І камінь пропекла, коли упала. Бо в цій долині, де троянди білі Пелюстки розкривали, як сонця, За ніч одну вірменки посивіли І з кожного смаглявого лиця Стікали сльози і в крові чорніли. Бо дикі яничари, як вандали, Усе живе, що квітло і росло, Порізали, стоптали, сплюндрували, Все згинуло, неначе й не було, Лиш в небо лиця мертві ще кричали. Так Арарат у горі посивів, Одірваний насильно і нещадно Від рідної землі, від праотців, Він якось дивиться печально й безпорадно На край, де чути клекоти орлів. І я тією сповнився печаллю, І я, мій брате, також посивів, Коли дививсь, як Арарат за даллю Над хмарами, над світом всім білів, Над вбитими жорстоко і без жалю. Джерело: Грінчак В. Я. Земле моя. Збірка поетичних творів. — К.: Дніпро, 1988. Постійна адреса: http://ukrlit.org/hrinchak_vasyl_yakovych/ararat