УКРЛІТ.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. ГЛІБОВ ЛЕОНІД Зіронька (1860) Як тільки ясний день погасне, І ніч покриє божий мир, І наше лихо трохи засне, І стихне людський поговір,— Я йду до берега крутого І довго там дивлюся я, Як із-за лісу з-за густого Зіходить зіронька моя. Багато зірочок блискучих Розсипано по небесах, Неначе квіточок пахучих Скрізь по долинах та лугах,— Одна вона усіх ясніше, І краще всіх, і ближче всіх; Її вітрець не поколише У тихих небесах святих. Горить, як свічечка убога, Не відає й не чує, як Отут, край берега крутого, Сумує іноді козак. Була у мене, молодого, Ще ясна зіронька одна, Та вже од вітру од лихого Погасла, ясная, вона… При їй жилося веселіше І нічого було тужить, Без неї стало і темніше, І важче на сім світі жить… Ой зіронько, моя ти любко! Ще ж на світі зосталась ти: Світи ж мені, моя голубко, Серед мирської темноти! Як тільки ясний день погасне, І ніч покриє божий мир, І наше лихо трохи засне, І стихне людський поговір,— Ти із-за лісу з-за густого Зіходь на небо погулять, Тебе край берега крутого Щодня я буду виглядать, На тебе, ясную, дивиться, З тобою тихо розмовлять, З тобою плакать і журиться, Щасливу долю викликать… [1860] Постійна адреса: http://ukrlit.org/hlibov_leonid_ivanovych/zironka